Стамбул - істинне місто контрастів

Таким ми вперше побачили Стамбул

Нам випала чудова нагода провести березневі вихідні у Стамбулі. Ну як випала… Просто я побачила дешеві квиточки на літак зі Львова, за 5 хвилин було прийнято рішення їх брати, а вже через 10 хвилин прийшло підтвердження на пошту про їх купівлю. Отже, ще в жовтні місяці нами було передбачено в березні відвідати азіатсько-європейське місто. Тим паче в Туреччину ще й віза не потрібна. Деяких моїх знайомих бентежить навіть думка брати кудись квитки за півроку, бо типу багато чого може статися, але мене навпаки тішить впевненість, що щоб не трапилось, я все-одно поїду відпочивати. А цього разу мене ще радувало усвідомлення того, що квитки були взяти по курсу долара 13.

Продовження лижного сезону 2015 - Ясна, Словаччина

 

Хоча б мінімум раз в рік ми намагаємося відкрити для себе новий гірськолижний курорт. Цієї зими на основну каталку ми поїхали до наших сусідів словаків, в чудову Ясну. Звісно, що і в Україні ми побували далеко не на всіх горках, але ними ми намагаємося відкривати або закривати сезон. 

Отже, Ясна - це курорт в Низьких Татрах, який вважається одним з найкращих у Східній Європі. В Словаччині є Високі і Низькі Татри, і мені здавалося, що цікаві схили треба шукати, виходячи з назви, у Високих Татрах. Але ж ні, як це не парадоксально, для гарного лижного відпочинку треба їхати у Низькі. 

Сам курорт розташований в Деманівській долині на горі Хопок. Природа дуже схожа на наші Карпати - схили покрити густим сосновим лісом. Разом з собою ми привезли півметровий сніг і ці пейзажі виглядали по-особливому казково. 

Відкриття лижного сезону 2014 – Буковель

Ми планували цього року відкривати сезон в Драгобраті, але на день запланованої відпустки снігу там ще випало недостатньо. В таких ситуаціях альтернативою завжди виступає Буковель, бо якщо природнього снігу і нема, то його штучно натрусять. 

Спочатку ми поставилися до поїздки в Буковель дуже скептично, бо, по-перше, ми вже там колись були (а ми намагаємось відкривати для себе завжди нові місця), а по-друге, спогади були не настільки феєричними, щоб необдумано зриватися і їхати. Але зуділо вже так, що чекати сприятливих умов вже просто не було сил, тому якщо Буковель, то Буковель. 

Вже зараз, по поверненню, я аналізую, чому мої перші спогади були не настільки позитивними і розумію, що просто Буковелі декілька років тому випала доля вчителя. Там я ставала на лижі, а це пов’язано з постійними падіннями, синцями, зіткненнями, сльозами. Ось на підсвідомості всі ці моменти і прив’язалися до місця, а не до подій. Отже я їхала нічого особливого не очікуючи, а повернулася повна приємних вражень. Отримати більше ніж очікував – це завжди великий плюс. 

Київська велосотка

Старт

 

Ідея взяти участь у веломарафоні виникла доволі спонтанно. Це з розряду того, що хтось запропонував, але потім сам злився, а ти вмовив свого чоловіка і сам зістрибнути не можеш, бо розумієш, що без «втішної медальки» життя вже буде не таким повноцінним.

Я себе вважаю велоламером,  що, в принципі, так і є.  Я люблю кататися на своєму залізному Каманчі заради задоволення. Мені треба поозиратися навколо, зупинитися і повалятися на травичці, порозмовляти в процесі крутіння педалей. Тобто велопрогулянка - це моє все!

Гнати швидко більш-менш великі дистанції я теж можу, але кайф вже не той.

Тому проїхати велосотку, а ще й вкластися в часові рамки – це був виклик для себе!

Велотур вздовж Дністра

Острів Інь-Ян

Зазвичай всі велотури/велопрогулянки ми влаштовували самостійно, але все ж таки вирішили вперше скористатися послугами тур клубу, щоб подивитися як це роблять за гроші і може чомусь навчитися в організації.

Вибрали тур клуб, з яким були вже знайомі по сплавам по Черемошу. Ми з ним сплавлялися двічі, а так як всі попередні рази залишили після себе тільки захват, то вибір був однозначним.

 

Маршрут

Велотур був розрахований на 3 дня і пролягав вздовж Дністра.

Бучач – Русилівські водоспади – Язлівець – Литячі (острів Інь-Ян, печера відлюдника) – Джуринський водоспад – водоспад Дівочі Сльози – Устечко – Касперівці – Заліщики.

Велотур по Чернігівщині

Качанівський палац

В одному епізоді фільму про Шевченка показували, як він приїздив до друзів в гості в Качанівку. Пам’ятаю, що в той момент я відчула здивування, що у нас в Україні є такий красивий палац, а ми чомусь його ще й досі не бачили. Ми одразу ж поставили фільм на паузу і почали гуглити де це територіально знаходиться і планувати як нам краще туди дістатися. 

В Чернігівську область ми ще на велосипедах не їздили, тому вирішили на перших же довгих вихідних рухатися в тому напрямку. В тому регіоні окрім Качанівки є ще купа різних цікавих місць, тому ми спланували наш маршрут так, щоб обов’язково відвідати Прилуки, Тростянецький дендропарк, Сокиринці і звісно ж Качанівку. 
Одразу скажу, що подолати цей маршрут нам вдалося тільки з другого разу. В перший раз все якось незаладилось: то електричка виявилась потягом і квитки на нього на Київ-Волинському взяти неможливо, а інша підходяща електричка поміняла точку та час велостарту, то кріпатура (Ніколи не починайте ходити в спортзал за день до велопоходу! НІКОЛИ!!!) не давала крутити педалі швидше 12 км/год, то вітер дув прямо в обличчя в якому б напрямку ми не розвертались. Все було проти нас! Проїхавши 50 км за 6 годин замість 2-ох, ми зрозуміли, що заплановане навряд чи вийде, тому, діставшись до Ічні, одразу ж сіли на електричку і повернулися до Києва. 

А ось друга спроба на Трійцю була те що треба! Такої приємної, атмосферної і легкої поїздки я щось і не пригадую. 

А тепер більш детально. ))) 

Прибалтика: Естонія

Частина перша - Тарту 

Ратушна площа в Тарту

З Валмієри в Тарту ми їхали автобусом Еколайнс.
Відправлення було в 20:50, а прибуття в 22:55, тобто в дорозі ми привели 2 години 5 хвилин. Квиток коштував 7 Євро. Нам пощастило і водій нас висадив недалеко від хостелу, а не віз аж на автовокзал.
Щодо хостелу, то ми жили в “Looming Hostel”. Він себе позиціонує як еко-френдлі, де всі речі виготовлені з натуральних матеріалів, сміття сортується, а для екології душі проводяться заняття з йоги. Але я якось залишилась не в захваті від цього місця, вже не дуже і пам’ятаю чому. Пригадую, що вікна нашої кімнати виходили на терасу, де ввечері хтось тусив, а вранці займався йогою, тому для хоч якогось усамітнення доводилося постійно тримати закритими штори, і коли в мене почало збігати молоко на плиті, то адміністратори не полінилися зайти до мене і сказати про це, але не додумалися додатково зняти каструльку з вогню. Але в іншому все було нормально: гаряча вода була, можна було розплачуватися карткою, після виселення нам дозволили залишити свої речі до потрібного нам часу. За одну ніч ми заплатили 33 Євро за двомісну кімнату.