Вело Словаччина

Ще два роки тому в мене з’явилася ідея-фікс покатосити на велах по Словаччині. Добре, що ті ж два роки тому ми з дуру цього не зробили, бо, чесно кажучи, фізична форма тоді була ще доволі слабенька і на першому ж горбочку я б волочила за собою язика і проклинала все, на чому світ стоїть.
Але ж весь цей час ми не Ваньку валяли - все ж таки до чергової велосотки готувались, тому поїздка виявилася більш ніж просто фантастичною.
Все вийшло якось спонтанно - “А давай?” “Давай!” -  і понеслась.

Вело Тернопільщина

Наближалася Трійця і як ви думаєте, чим ми вирішили зайняти на цих довгих вихідних? Правильно! Рванути в далекі далі (відносно далекі), поближче до гір та полонин. Я вже колись розповідала як ми каталися по Тернопільщині в організованому тур клубом велотурі, але місць небачених там залишилось ще ого-го, тому ми спланували ще одну дослідницьку операцію, але вже самостійно.

В пошуках ДОТів: Пуща-Водиця

Останнім часом у нас (ну добре, не у нас, а у мого чоловіка) з’явилася фішка до кожної велопокатушки (навіть самої малесенької) приурочувати відкриття нової місцини або пам’ятки. Ось так і вийшло з Пущею: мені було б достатньо просто бездумно покататися по лісу, а йому потрібна була конкретно окреслена ціль. Отже він заглибився в себе на певний  час і видав детальну карту для одноденної поїздки в напрямку Пущі з цілеспрямованим пошуком ДОТів. Щоб я не дуже знудилась від військової тематики, також був запланований заїзд в Межигір’я.
Отже маршрут прокладений, схвалений і навіть знайшлися бажаючі до нас приєднатися.

Київська велосотка

Старт

 

Ідея взяти участь у веломарафоні виникла доволі спонтанно. Це з розряду того, що хтось запропонував, але потім сам злився, а ти вмовив свого чоловіка і сам зістрибнути не можеш, бо розумієш, що без «втішної медальки» життя вже буде не таким повноцінним.

Я себе вважаю велоламером,  що, в принципі, так і є.  Я люблю кататися на своєму залізному Каманчі заради задоволення. Мені треба поозиратися навколо, зупинитися і повалятися на травичці, порозмовляти в процесі крутіння педалей. Тобто велопрогулянка - це моє все!

Гнати швидко більш-менш великі дистанції я теж можу, але кайф вже не той.

Тому проїхати велосотку, а ще й вкластися в часові рамки – це був виклик для себе!

Велотур вздовж Дністра

Острів Інь-Ян

Зазвичай всі велотури/велопрогулянки ми влаштовували самостійно, але все ж таки вирішили вперше скористатися послугами тур клубу, щоб подивитися як це роблять за гроші і може чомусь навчитися в організації.

Вибрали тур клуб, з яким були вже знайомі по сплавам по Черемошу. Ми з ним сплавлялися двічі, а так як всі попередні рази залишили після себе тільки захват, то вибір був однозначним.

 

Маршрут

Велотур був розрахований на 3 дня і пролягав вздовж Дністра.

Бучач – Русилівські водоспади – Язлівець – Литячі (острів Інь-Ян, печера відлюдника) – Джуринський водоспад – водоспад Дівочі Сльози – Устечко – Касперівці – Заліщики.

Велотур по Чернігівщині

Качанівський палац

В одному епізоді фільму про Шевченка показували, як він приїздив до друзів в гості в Качанівку. Пам’ятаю, що в той момент я відчула здивування, що у нас в Україні є такий красивий палац, а ми чомусь його ще й досі не бачили. Ми одразу ж поставили фільм на паузу і почали гуглити де це територіально знаходиться і планувати як нам краще туди дістатися. 

В Чернігівську область ми ще на велосипедах не їздили, тому вирішили на перших же довгих вихідних рухатися в тому напрямку. В тому регіоні окрім Качанівки є ще купа різних цікавих місць, тому ми спланували наш маршрут так, щоб обов’язково відвідати Прилуки, Тростянецький дендропарк, Сокиринці і звісно ж Качанівку. 
Одразу скажу, що подолати цей маршрут нам вдалося тільки з другого разу. В перший раз все якось незаладилось: то електричка виявилась потягом і квитки на нього на Київ-Волинському взяти неможливо, а інша підходяща електричка поміняла точку та час велостарту, то кріпатура (Ніколи не починайте ходити в спортзал за день до велопоходу! НІКОЛИ!!!) не давала крутити педалі швидше 12 км/год, то вітер дув прямо в обличчя в якому б напрямку ми не розвертались. Все було проти нас! Проїхавши 50 км за 6 годин замість 2-ох, ми зрозуміли, що заплановане навряд чи вийде, тому, діставшись до Ічні, одразу ж сіли на електричку і повернулися до Києва. 

А ось друга спроба на Трійцю була те що треба! Такої приємної, атмосферної і легкої поїздки я щось і не пригадую. 

А тепер більш детально. )))