Ще два роки тому в мене з’явилася ідея-фікс покатосити на велах по Словаччині. Добре, що ті ж два роки тому ми з дуру цього не зробили, бо, чесно кажучи, фізична форма тоді була ще доволі слабенька і на першому ж горбочку я б волочила за собою язика і проклинала все, на чому світ стоїть.
Але ж весь цей час ми не Ваньку валяли - все ж таки до чергової велосотки готувались, тому поїздка виявилася більш ніж просто фантастичною.
Все вийшло якось спонтанно - “А давай?” “Давай!” - і понеслась.
Але ж весь цей час ми не Ваньку валяли - все ж таки до чергової велосотки готувались, тому поїздка виявилася більш ніж просто фантастичною.
Все вийшло якось спонтанно - “А давай?” “Давай!” - і понеслась.
Маршрут:
Кошице - Прешов - Бардейов - Стара Любовня - Кежмарок - Попрад - Словацький Рай - Дедінки - Спішська Нова Вес - Левоча - Спішський Град - Кошице
Синім позначений маршрут, який був подоланий на велосипедах, а чорним - на електричці
Почну з більш загальної інформації:
Візи
Словаки трохи засмутили. Незважаючи на неодноразові шенгенські візи, плюс попередній річний мультик, вони нам дали мультивізу всього на півроку. Ми розраховували на більше, мінімум на рік.
Документи можна подавати або особисто в Консульському відділі, попередньо зареєструвавшись на https://ezov.mzv.sk, або через візовий центр. Так як вільних дат в консульстві не було навіть на декілька місяців вперед, то ми подавались через візовий центр. Там у нас і взяли відбитки пальців. На словацькому кордоні потім ці ж відбитки і звіряли (в мене ідентифікацію проходив великий палець правої руки))).
Транспорт до Словаччини
Добиралися вже перевіреним нами способом: спочатку потягом до Ужгорода, а потім автобусом до Кошице.
Потяг 099К Київ-Ужгород (15:09 - 07:02) - вартість плацкарту 136,29 грн.
Автобус Ужгород-Кошице (7:40 - 10:10) - вартість квитка 182,73 грн.
Візи
Словаки трохи засмутили. Незважаючи на неодноразові шенгенські візи, плюс попередній річний мультик, вони нам дали мультивізу всього на півроку. Ми розраховували на більше, мінімум на рік.
Документи можна подавати або особисто в Консульському відділі, попередньо зареєструвавшись на https://ezov.mzv.sk, або через візовий центр. Так як вільних дат в консульстві не було навіть на декілька місяців вперед, то ми подавались через візовий центр. Там у нас і взяли відбитки пальців. На словацькому кордоні потім ці ж відбитки і звіряли (в мене ідентифікацію проходив великий палець правої руки))).
Транспорт до Словаччини
Добиралися вже перевіреним нами способом: спочатку потягом до Ужгорода, а потім автобусом до Кошице.
Потяг 099К Київ-Ужгород (15:09 - 07:02) - вартість плацкарту 136,29 грн.
Автобус Ужгород-Кошице (7:40 - 10:10) - вартість квитка 182,73 грн.
Автовокзал в Ужгороді знаходиться на відстані витягнутої руки від залізничного, тому за 40 хвилин можна не тільки перейти та запакуватися в автобус, а ще й ранкову каву випити та експрес-екскурсію по місту влаштувати.
Квитки на автобус ми брали заздалегідь на http://bus.com.ua/, але аншлагу на нього аж такого нема, тому легко можна купити квиток в касі одразу перед відправленням, або ж прямо у водія. У водія виходить навіть трохи дешевше - 150 грн.
Багажний талон на велосипеди ми не купляли - вірніше ми хотіли, але водій сказав, що не треба і щоб ми так собі грузилися.
10:10 - це дуже орієнтовний час прибуття автобусу і треба бути готовим до будь-яких несподіванок. Нас цього разу біля двох годин тримали на кордоні, бо ще 2 автобуса стояли перед нами, плюс словаки зараз в процесі ретельно ремонту доріг, що теж призводило до певних затримок. Отже цього разу ми приїхали десь з 1,5-2 годинною затримкою.
Коли їхали назад, то хоч на кордоні і не сильно тримали, але все одно приїхали впритул до потяга, з півгодинним запізненням.
Квитки на автобус ми брали заздалегідь на http://bus.com.ua/, але аншлагу на нього аж такого нема, тому легко можна купити квиток в касі одразу перед відправленням, або ж прямо у водія. У водія виходить навіть трохи дешевше - 150 грн.
Багажний талон на велосипеди ми не купляли - вірніше ми хотіли, але водій сказав, що не треба і щоб ми так собі грузилися.
10:10 - це дуже орієнтовний час прибуття автобусу і треба бути готовим до будь-яких несподіванок. Нас цього разу біля двох годин тримали на кордоні, бо ще 2 автобуса стояли перед нами, плюс словаки зараз в процесі ретельно ремонту доріг, що теж призводило до певних затримок. Отже цього разу ми приїхали десь з 1,5-2 годинною затримкою.
Коли їхали назад, то хоч на кордоні і не сильно тримали, але все одно приїхали впритул до потяга, з півгодинним запізненням.
Назад в Ужгород нас віз той же самий автобус, тільки в зворотному напрямку:
Кошице-Ужгород (12:40 - 17:10) - вартість квитка 182,73 грн.
Ну і потяг 113Ш Ужгород-Київ (18:28 - 10:04) - вартість плацкарту 128,93 грн.
В потягу з нами декілька вагонів їхало з футболістами шкільного віку. Діти, вони такі діти - стільки енергії!)))
Ну а постіль в цьому потягу заслуговує особливої уваги: проігноруємо те, що вона по визначенню в дірках та сіра, на моєму простирадлі читався чіткий відбиток ноги. Заміна на інший комплект не дуже зарадила - майже на кожному відбився якийсь людський орган.
Транспортування велосипедів по Словаччині
Скажу одразу, що не всю відстань ми були на педалях. Деякі дистанції скорочували електричками, бо як завжди на всі заплановані для перегляду місця виявляється дуже мало виділених днів. Дві ідентичні електрички нам жодного разу не трапились, тому наші коні відчули на собі різні рівні комфортності транспортування.
Найнезручніший варіант був у тамбурі. І дозволялося розміщатися тільки в першому або останньому вагоні. Двом велам там було тіснувато і вони майже повністю блокували вхід до туалету. Пасажири, тобто ми, їхали в більш комфортних умовах - в окремому купе для 6 осіб. Хоч вагон був і старенький, але можливість закрити скляні двері та усамітнитись вставляє.)))
Наступний спосіб - це в окремому вагончику. Такі невеличкі за розміром вагончики теж розміщують на початку та/або в кінці потяга. Провідник сам вєл заносить, розміщує і потім вигружає. Під час поїздки провідник в цьому вагоні і тусується, коли квитки не продає, тому велам було не сумно. Пасажири ж їдуть в звичному для нас українців вагоні - всі скопом на лавах для 3 людей.
Далі йде електричка підвищеного комфорту. Тут в кожному вагоні при вході є спеціальний відсік з тримачами для велосипедів. На вагоні одразу пишеться скільки таких тримачів є в наявності. Я бачила варіації від 2 до 6. На ці тримачі треба самостійно повісити велосипед, але кондуктор залюбки може допомогти, якщо руки трохи не з того місця ростуть. Добре, не буду на нас наговорювати! Руки у нас з того місця, просто раніше ніколи не доводилося з такими тримачами мати справу. Плюс крюки розраховані на тонкі колеса і наші доводилося впихувати з натиском. До речі, майже всі словаки їздять на тонких колесах, такі “бублики” як у нас - це рідкість. Щодо пасажирів, то такі електрички найкомфортніші - м’яке покриття сидінь, кондиціонер, табло із зазначенням наступної зупинки і wi-fi.
І останній варіант, який ми зацінили - це комбінований відсік для велосипедів і лиж. Своєю функціональність від мені найбільше сподобався. Їдеш з велом - просто підвісив його, їдеш з лижами - поставив в лунку і не паришся, їдеш з коляскою - поставив не на проході, опустив сидіння і сів поруч.
Для всіх цих варіацій вартість квитка для велосипедів була однакова - 1,5 Євро.
Квиток на електричку діє добу. Тобто не треба брати на конкретну годину, чи конкретний потяг. Платиш тільки за напрямок від і до і користуєшся протягом 24 годин коли зручно. Квитки ми купляли зазвичай перед відправленням в касі вокзалу, але заздалегідь, ще дома, вивчили приблизний розклад, щоб ефективно витрачати час. Дуже люблю цей сайт для планування транспортного сполучення.
Квиток на електричку діє добу. Тобто не треба брати на конкретну годину, чи конкретний потяг. Платиш тільки за напрямок від і до і користуєшся протягом 24 годин коли зручно. Квитки ми купляли зазвичай перед відправленням в касі вокзалу, але заздалегідь, ще дома, вивчили приблизний розклад, щоб ефективно витрачати час. Дуже люблю цей сайт для планування транспортного сполучення.
Ну а тепер більш детально, день за днем, місто за містом, гора за горою…
День 1
Кошице - Прешов - Бардейов (35 велокм)
Чесно кажучи, перший день взагалі важко назвати велопоходом, бо всього ми накрутили біля 35 кілометрів і тільки по маршруту - вокзал - центр міста - вокзал. А, ну да, і дорога до готелю. Який в центрі і розташований.))) Все ж таки велам треба було дати час на адоптацію, а то б вони отримали шок від такої кількості гарних доріг.)))
Кошице - це місто нашого старту та фінішу. Саме тут ми наші вели розчехлили і через 5 днів назад спакували.
Кошице - Прешов - Бардейов (35 велокм)
Чесно кажучи, перший день взагалі важко назвати велопоходом, бо всього ми накрутили біля 35 кілометрів і тільки по маршруту - вокзал - центр міста - вокзал. А, ну да, і дорога до готелю. Який в центрі і розташований.))) Все ж таки велам треба було дати час на адоптацію, а то б вони отримали шок від такої кількості гарних доріг.)))
Кошице - це місто нашого старту та фінішу. Саме тут ми наші вели розчехлили і через 5 днів назад спакували.
Детальні оглядини міста ми залишили на останній день, бо вже кортіло покрутити педалі і відчути землю під колесами, а не під ногами. Через весь центр міста пролягають велодоріжки. Мене якось дуже потішив намальований на ній знак, що перевищувати 10 км/год ні-ні!
 |
| Кошицькі велодоріжки |
Отже ми швиденько (в межах 10 км/год звісно)) промотнулися по центру, взяли карту в інфоцентрі, зробили селфі на фоні сонячного собору і повернулися на вокзал, щоб їхати до Прешова.
Прешов
До Прешова електрички ходять кожну годину і їхати аж цілих 39 хвилин.))) Квиток коштує 1,62 Євро.
Прешов
До Прешова електрички ходять кожну годину і їхати аж цілих 39 хвилин.))) Квиток коштує 1,62 Євро.
Це місто дуже симпатичне, зелене і різнокольорове. В принципі, центр кожного словацького міста, навіть самого маленького, підпадає під цей опис. Щоб побачити всі красивості достатньо проїхатися по головній вулиці і максимум переміститися в сторону на 1-2 паралелі. Прешов мені здався дуже насиченим релігійними пам’ятками, бо тільки на центральній площі поруч розташовані і 2 костела, і резиденція єпископа, і богословський факультет, і пам’ятник Папі Римському Іоанну Павлу II, і чумний стовп, і ще багато чого іншого. Але це все якось було ненав’язливо та органічно.
В центральному сквері сусідствують пам’ятники Нептуну (єдиний зберігшийся в місті з десяти) та радянським солдатам.
 |
| Пам'ятник Нептуну |
В старовинному підвалі під Ратушою можна продегустувати вина, паралельно дізнавшись багато чого цікавого про цей напій і прикупити собі декілька видів на розлив за 1.60 Євро/літр.
Взагалі місто насичене приємними симпатичними деталями: бронзові питні фонтанчики (ну може і не бронзові, я в металах не сильна), кам'яні лавки (тут впевнена, що з каменю), клени вздовж тротуарів…
Бардейов
Насолодившись цією красою ми рушили до наступної. І знову ж таки на електричці. Від Прешова до Бардейова їхати десь 1 год. 8 хв. і ціна питання 2,14 Євро.
Бардейов
Насолодившись цією красою ми рушили до наступної. І знову ж таки на електричці. Від Прешова до Бардейова їхати десь 1 год. 8 хв. і ціна питання 2,14 Євро.
Саме це місто на мене справило найбільше враження. Під містом тут і надалі я маю на увазі історичну частину, бо решту ми і не оглядали. Бардейов вважається найкраще збереженим середньовічним містом в Словаччині. Коли ми увійшли за мури, то в 5 годині вечора місто вже готувалося до сну. Було безлюдно і тихо. Всі магазини та офіси вже позакривалися, тільки пустинні кафешки чекали на випадкового відвідувача.
 |
| Ратушна площа |
Ратушна площа - це найбільша площа в пропорціях до цілого міста, яку мені доводилося колись бачити. Її оточують різнокольорові пряничні будиночки та очолює велична Базиліка Святого Егідія.
 |
| Базиліка Св. Егідія |
Бруківку хотілося мацати руками, настільки красиво-хаотично вона викладена в центрі площі і настільки ж красиво, але впорядковано, вона лежить по її периметру.
Ну і звісно ж Ратуша, куди без неї. Я все намагалася розгадати, що за тваринки збігаються до Ролана, який стоїть на піку даху. Ну може, звісно, то зовсім і не тваринки, але моя уява малювала саме їх.
Весь вечір ми не могли себе відтягнути від цієї площі: насолоджувалися спостеріганням за пастельними фарбами, за рідкими людьми, які поверталися зі служби, або вигулювали собачок, за романтичною атмосферою, яку навіювало нічне підсвічування.
Ну і звісно ж Ратуша, куди без неї. Я все намагалася розгадати, що за тваринки збігаються до Ролана, який стоїть на піку даху. Ну може, звісно, то зовсім і не тваринки, але моя уява малювала саме їх.
Весь вечір ми не могли себе відтягнути від цієї площі: насолоджувалися спостеріганням за пастельними фарбами, за рідкими людьми, які поверталися зі служби, або вигулювали собачок, за романтичною атмосферою, яку навіювало нічне підсвічування.
І зранку ми встали спеціально в 6 ранку, щоб це місто знову ні з ким не ділити. Бродили по мурам, заглядали в кожен куточок, слухали дзвони - тільки кави to go не вистачало.)))
 |
| Міські мури |
І неочікуваною знахідкою стала вулиця Джона Леннона зі сквером каменів, присвячених групі Бітлз. Кожен камінь має бронзовий напис або з іменем учасника легендарної четвірки, або рядки з якогось хіта. Такий прояв любові до групи набагато приємніше спостерігати, ніж напис фарбою на стіні.
 |
| Сквер каменів |
В Бардейові була і наша перша ночівля. Ми зупинилися в готельчику “Penzión Hradby” і вікна нашої кімнати прямо виходили на середньовічні мури. До площі було рукою подати, але так можна сказати про кожен будинок, який розташований в історичній частині міста. Кімната простора, чистенька, з ненав’язливим інтер'єром. Але вразила нас своїми розмірами ванна кімната - туди при бажанні легко ще можна вмістити двоспальне ліжко. На ресепшені ніхто не спілкувався ні англійською, ні російською мовами, але, в принципі, порозуміння було досягнуто - а їх щось питаю українською, вони мені відповідають словацькою, і всі раді. Проживання у них нам обійшлося в 28 Євро за двомісний номер. Також ми в них замовляли і сніданок за 2 Євро з людини. На вибір пропонувалися або варені яйця, або смажені, або сирно-м'ясна тарілка, або тости. Якщо чесно, то якби не хліб, який вони подають у великій кількості, то я б залишилась голодна. І з такою ситуацією я зіткнулася не тільки в цьому готелі. Словаки мабуть не дуже схиляються до ідеї, що сніданок задає весь день і має бути доволі поживним.
День 2
Бардейов - Стара Любовня - Кежмарок (70 велокм)
Отже ми поснідали і тут почався справжній велотур. Їхати по Словаччині - суцільне задоволення. Дороги рівні, немає жодних ям, обочина десь метрова і асфальтована - їдеш і не боїшся, що тебе хтось бути щемити з автомобілістів. Але звернула увагу, що місцеві велосипедисти їздять як попало - хто по тротуару, хто по обочині, хто взагалі посеред дороги виляючи туди-сюди, а про показ поворотів я взагалі мовчу - у них це не прийнято. Мабуть словацьки автомобілісти отримували культурних шок, коли ми їх інформували про свої маневри.)))
Словаччина взагалі горбиста країна. Про рівнинну місцевість тут навіть і не варто мріяти. Але повторюсь ще раз, що з гарним покриттям, кожна гірка в радість. Навіть мені, хоча я по визначенню не люблю горбаки. До Старої Любовни я нарахувала 4 серйозних затяжних підйоми. Це коли доводилося переключатися на 1-2/1-1 і дертися кілометрів десять.
 |
| Один з чотирьох |
Але ж які потім були спуски!))) Я думаю ви і самі уявляєте!)))
 |
| I did it! |
Наш трек від Бардейова до Старої Любовни був наступним:
- виїзд зі старого міста наліво до вул. Štefánikova, потім виїзд на трасу 77 і далі постійно рух по трасі без з'їздів;
- за с.Тарнов триматися лівіше по головній трасі 77, рухатися до міста Луботин;
- за Луботином містечко Плавеч, де зліва на горі є залишки замку Hrad Plaveč;
- рух далі по трасі у напрямку Стара Любовня аж до самого міста.
На шляху нам постійно траплялися знаки “Обережно, олені”, але як ми не видивлялися, нам жодний не зустрівся. Тільки чорні білки перебігали дорогу.)))
Стара Любовня
А в Старій Любовні знаходиться дуже красивий замок на горі.
 |
| Таким ми побачили замок здалеку |
 |
| Мініатюра замку |
В кожному доступному приміщенні щось експонується: або зброя, або побутові речі, або колекція струнних музичних інструментів, або замкова пивоварня на своєму історичному місці тощо. В одному залі навіть можна відчути себе справжнім лицарем та вдягнутися в кольчугу, лати, шолом. Від ваги шолома в мене ледь голова не відвалилася. Важко навіть уявити як вони постійно в цьому ходили. В запущеному стані ми не знайшли жоден клаптик замку. Всі працівники ходять в костюмах та постійно лунає ненав’язлива середньовічна музика. Для тих, хто може занудитись від розглядання експозицій, постійно у дворі влаштовують шоу з участю хижих птахів, а якщо дуже пощастить, то можна потрапити і на лицарський турнір.
 |
| Вид з вежі |
При вході видають брошури з мапами та описами на різних мовах, так що загубитися не вдасться і паралельно щось цікаве почитати можна.
Вхід до замку коштує 5 Євро і попасти в нього можна щоденно з 9:00 до 19:00 (вірніше він відкритий до 7 вечора, але останню людину на територію пускають не пізніше 18:00).
Поруч з замком знаходиться ще скансен - музей під відкритим небом, а-ля нашого Пирогово, тільки в мініатюрі.
Вхід до замку коштує 5 Євро і попасти в нього можна щоденно з 9:00 до 19:00 (вірніше він відкритий до 7 вечора, але останню людину на територію пускають не пізніше 18:00).
Поруч з замком знаходиться ще скансен - музей під відкритим небом, а-ля нашого Пирогово, тільки в мініатюрі.
 |
| В скансені |
Тут знаходиться порядком 20 сільських будиночків різних регіонів та часів. В нас залишалося трохи вільного часу, тому ми із задоволенням потинялися, позаглядали і попорівнювали словацьке село з українським - 10 відмінностей так знайти і не вдалося!
Окремо вхід коштує 2 Євро, але спільний квиток на замок+скансен обійдеться в 6 Євро.
Після оглядин ми спустилися з гори до залізничного вокзалу та під'їхали черговою електричкою до Кежмарока.
Дорога займає 47 хвилин та проїзд коштує 1,5 Євро.
Кежмарок
Кежмарок - малесеньке, але від того не менш симпатичне містечко.
Окремо вхід коштує 2 Євро, але спільний квиток на замок+скансен обійдеться в 6 Євро.
Після оглядин ми спустилися з гори до залізничного вокзалу та під'їхали черговою електричкою до Кежмарока.
Дорога займає 47 хвилин та проїзд коштує 1,5 Євро.
Кежмарок
Кежмарок - малесеньке, але від того не менш симпатичне містечко.
Таке ж різнокольорове, тихе і душевне, як більшість міст в Словаччині. Найповільнішим кроком його можна обійти за півтори години. Ну ще можна закласти певний час на оглядини замку чи якогось музею, але нам вже не вдалось попасти ні в перше, ні в друге, бо приїхали ми аж після 17.00 і все було давним-давно закрито.
І якби ми приїхали раніше, то не факт, що нам би вдалося потрапити в замок, бо туди пускають тільки в складі груп мінімум з 5-ти людей. Ми не дуже засмутилися, що не потрапили всередину, бо як відомо його відреставрували тільки після першої світової війни, а до того він 2 століття лежав в руїнах після грандіозної пожежі, і я сумніваюсь, що після такого експозиції мали б щось унікальне. Нам і тільки зовнішньої естетики вистачило для задоволення. Але якщо хтось все ж таки захоче подивитися що там в середині, то на офіційному сайті можна знайти всі явки та паролі.
І якби ми приїхали раніше, то не факт, що нам би вдалося потрапити в замок, бо туди пускають тільки в складі груп мінімум з 5-ти людей. Ми не дуже засмутилися, що не потрапили всередину, бо як відомо його відреставрували тільки після першої світової війни, а до того він 2 століття лежав в руїнах після грандіозної пожежі, і я сумніваюсь, що після такого експозиції мали б щось унікальне. Нам і тільки зовнішньої естетики вистачило для задоволення. Але якщо хтось все ж таки захоче подивитися що там в середині, то на офіційному сайті можна знайти всі явки та паролі.
 |
| Замок |
 |
| Ратуша |
Окрім замку око радують веселі двоповерхові будиночки (не втомлюся повторювати, які ж вони все таки прекрасні!), Ратуша з красивою вежею та середньовічним воїном, який обороняє вхід до таємного коридору (але якщо він так явно його обороняє, то який же він таємний?!), редут, дерев'яний костел з маленькими круглими вікнами, якому вже точно є 600 років, та ще багато симпатичних церков різних конфесій.
Місто ввечері було пустинне, але мені чомусь здається, що взимку тут більш жвавіше - все ж таки Високі Татри поруч.
 |
| Вид на Татри |
Тут ми заночували в чудовому місці “Homestay Gauri”. Це такий собі хостел домашнього типу. На першому поверсі розташована велика вітальня з кухнею, де є все необхідне, а на другому - всього три спальні (для 2, 3 та 4 людей) та 2 туалети і 2 ванні кімнати. Хостел відкрився тільки цього року, тому все новеньке і оформлене з практичним мінімалізмом. А господар взагалі бубочка - намагався всіляко допомогти, все розказати, показати. Вєли наші вже не було де поставити, бо інші велосипедисти все позаймали, то він забрав їх до себе в сусідній будинок і спеціально встав в 7-ій ранку, щоб віддати їх нам і побажати щасливої дороги. Залишилось дуже приємне враження, тому рекомендую!
Проживання в двомісному номері нам обійшлося в 20 Євро.
День 3
Кежмарок - Попрад - Словацький Рай - Дедінки (90 велокм)
Проживання в двомісному номері нам обійшлося в 20 Євро.
День 3
Кежмарок - Попрад - Словацький Рай - Дедінки (90 велокм)
Виїхавши в 7 ранку ми рушили до Попраду. Дуже важко було постійно дивитися вперед, бо зліва виднілися Високі Татри і очі просто відмовлялися від них відриватися. До Попрада їхати десь приблизно 20 кілометрів по трасі 67.
 |
| Високі Татри |
Попрад
Напевно, це єдине місто в Словаччині, яке нас не вразило. Я пам'ятаю, що коли ще взимку ми його приїжджали по дорозі в Ясну, то воно мені здалося трохи похмурим.
Тоді я це списувала на те, що ми їхали по околиці, але цього разу ми заїхали в центр, але враження не змінилося. Тільки костел хоч трохи урізноманітнює картину. І, до речі, це єдине місто в Словаччині, яке нам трапилося, де в туристичному центрі не було взагалі ніякої карти міста (даремно ми чекали 9-тої ранку, щоб він відкрився).
Напевно, це єдине місто в Словаччині, яке нас не вразило. Я пам'ятаю, що коли ще взимку ми його приїжджали по дорозі в Ясну, то воно мені здалося трохи похмурим.
Тоді я це списувала на те, що ми їхали по околиці, але цього разу ми заїхали в центр, але враження не змінилося. Тільки костел хоч трохи урізноманітнює картину. І, до речі, це єдине місто в Словаччині, яке нам трапилося, де в туристичному центрі не було взагалі ніякої карти міста (даремно ми чекали 9-тої ранку, щоб він відкрився).
 |
| Ранковий Попрад |
Але взимку тут доволі людяно, бо недалеко добиратися до лижного курорту і відсутність красивостей компенсується наявністю аквапарку.
Але що позитивне в Попраді, то це те, що звідси починаються різноманітні “тропи здоров'я”, де окрім велосипедів та роликів інші транспортні засоби взагалі не передбачені.
Але що позитивне в Попраді, то це те, що звідси починаються різноманітні “тропи здоров'я”, де окрім велосипедів та роликів інші транспортні засоби взагалі не передбачені.
Було приємно бачити, що суботнього ранку люди не валяються в ліжку, а масово активнічають на цих тропах. І саме цікаве, що більшість спортсменів - це люди перед- або пенсійного віку.
 |
| Обочина велодоріжки в Попраді |
Нам так сподобалися ці доріжки, що ми тільки через кілометрів 5 помітили, що їдемо зовсім в протилежному напрямку від нашого задуманого маршруту.)))
Словацький Рай
Словацький Рай - це не просто метафора, а офіційна назва національно парку. Але це реальний рай для туристів!
 |
| Наш план на сьогодні |
 |
| Маркування нашої траси |
Також багато вказівників містять приблизний час, який в середньому затрачується на дорогу до найближчого пункту. Я так зрозуміла, що цей час все ж таки орієнтується на пішоходів.
Біля кемпінгу “Підлісок” знаходився один з офіційних туристичних центрів, де ми здобули карти та корисні поради “ти туди не ходи, сюди ходи”. Я не володію такою майстерністю слова, щоб змогти описати природну красу, яку ми тут спостерігали. Скажу єдине - це ФАНТАСТИКА!!!
Ми їхали в напрямку Дедінок і наш шлях постійно пролягав через ліс з шикарним видом або на гори, або на глибочезні урочища. І навіть тут, в лісі, якісь страшні ями на дорозі нам не попалися. Цей день фізично був доволі важким, бо майже весь шлях до Дедінок ми рухалися вгору. Був один такий непоганий спуск, але по відношенню до підйому він дуже швидко скінчився і навіть не встигли ми ним повністю проникнутись.))) Я зараз сама не вірю, що це пишу, але я знову ж таки отримала задоволення від горбаків.)))
Біля кемпінгу “Підлісок” знаходився один з офіційних туристичних центрів, де ми здобули карти та корисні поради “ти туди не ходи, сюди ходи”. Я не володію такою майстерністю слова, щоб змогти описати природну красу, яку ми тут спостерігали. Скажу єдине - це ФАНТАСТИКА!!!
Смішно було, як екскурсовод ретельно розглядала моє дзеркальце заднього виду на шоломі, підозрюючи мене в шпіонажі та несанкціонованій неоплачені відео зйомці.)))
Отже, попасти в печери можна в усі дні окрім понеділка кожну годину з 9:00 до 16:00. Екскурсія триває півгодини. Вхідний квиток коштує 8 Євро, а фото/відео зйомка ще 10 Євро. Але якщо у вас звичайна мильниця або телефончик, то і не намагайтесь щось фоткати - все одно нічого путнього не вийде.
Цей день ми завершили в чудовому селищі Дедінки, яке заховалося між скелями біля великого озера (ну добре-добре, по-правильному це треба назвати водосховищем).
Отже, попасти в печери можна в усі дні окрім понеділка кожну годину з 9:00 до 16:00. Екскурсія триває півгодини. Вхідний квиток коштує 8 Євро, а фото/відео зйомка ще 10 Євро. Але якщо у вас звичайна мильниця або телефончик, то і не намагайтесь щось фоткати - все одно нічого путнього не вийде.
Цей день ми завершили в чудовому селищі Дедінки, яке заховалося між скелями біля великого озера (ну добре-добре, по-правильному це треба назвати водосховищем).
 |
| Дедінки |
Селище маленьке, ледь не з одним магазинчиком, але поціновувачі природнього відпочинку дуже люблять це місце, бо можна і порибалити, і гриби/ягоди позбирати, і по скелям полазити, а взимку ще й на лижах покататися, бо навіть витяги стоять.
Зупинялися ми в “Aqualand Cottage”. Це такий собі хостел, дерев'яний ззовні і зсередини, який чимось нагадує наші карпатські садиби.
 |
| Наш хостел в Дедінках |
З плюсів цього помешкання - це живий камін, який розпалюється навіть влітку, розташування прямо на березі, вид з вікна і дуже приємна господиня. З мінусів - певна занедбаність кімнат (меблі старі та запилені), наявність зручностей тільки на одному поверсі та дуже скрипуча підлога. Але для нашого одноденного перебування всі ці мінуси здавалися незначними.
Проживання в двомісному номері обійшлося нам в 30 Євро.
Проживання в двомісному номері обійшлося нам в 30 Євро.
Трек третьго дня:
- виїзд на трасу 67, рух по трасі до Попрада 15км;
- в Попраді після ЖД мосту ліворуч старе місто - зі старого міста виїзд ліворуч до траси 18 - на колі правіше, рух приватним сектором - виїзд на вело доріжки – під мостом на розвилці рух прямо до житлового кварталу;
- далі прямо по велодоріжці до зупинки під лісом - ліворуч дорога 1км - на Т-подібному перехресті на право - по трасі 67 через Kvetnica;
- в Hranovnica за костелом з’їзд ліворуч на другорядну дорогу - впираємося в Spišský Štiavnik - в центрі рухаємось праворуч і впираємося в костел Betlanovce Kaštieľ - далі рух до Betlanovce - в кінці села праворуч до Hotel Slovenský Raj і в’їзд в ліс ліворуч (трохи раніше кемпінг Podlesok)
- рух до села Pila - за селом рух по прямій по ущелині до будинку (електростанція?) - далі по головній асфальтованій дорозі 20 км в гору по маркуванню “С” - виїзд на трасу 67 - праворуч печери, ліворуч по трасі до Дедінок.
4 день
Дедінки - Спішська Нова Вес - Левоча - Спішський Град - Кошице (80 велокм)
Наступного дня ми вирушили в дорогу, поки всі ще спали. І саме в цей день ми відчули, що таке дертися в гору по бездоріжжю. І тільки в цей день рух вгору ми долали пішки, а не на колесах. І зараз горою я називаю не просто якийсь горбак, а справжню гору (чи скелю), яку ми підкорили.
 |
| Фух, задерлись |
Більше 7-ми кілометрів ми підштовхували залізний коней на крутий підйом по вузенькій стежці між віковими деревами. Коли ми дісталися піку, то почували себе володарями світу і пообіцяли собі, що наступного року обов'язково заповнимо прогалину піших гірських походів.
 |
| А стартували одразу після першої гори, яка маячить на горизонті |
І дуже приємно було усвідомлювати, що наше правило, підтверджене 100500 разів, що після підйому далеко не завжди буде спуск, тут не спрацювало. 10 км суцільного даунхілу - це рівноцінна винагорода. Тіло аж боліло від напруження скакати з камінчика на камінчик, зосередженість не можна було втрачати ні на секунду, але все одно який же це кайф!!!
Починали ми наш ранок у футболках, але цей швидкісний екстремальний спуск аж нас заморозив. Спустившись з гори ми натягнули на себе все що в нас було: фліски, вітровки, баффи… Хіба що флісові шкарпетки залишились неторкнутими. В мене з'явилася нав'язлива ідея, що тільки свіжа, ароматна випічка зможе мене зігріти. Але тут ми на собі і відчули всі принади Європи у вихідний день. Гаряча випічка нам тільки снилась. Всі кафешки, магазини - повністю все - було зачинено. З одного боку це і правильно, вихідний день на то і вихідний, щоб повністю всі, а не вибірково, ним насолоджувались, а з іншого боку мені аж плакати хотілося від того, як приспічило пиріжка.)))
Починали ми наш ранок у футболках, але цей швидкісний екстремальний спуск аж нас заморозив. Спустившись з гори ми натягнули на себе все що в нас було: фліски, вітровки, баффи… Хіба що флісові шкарпетки залишились неторкнутими. В мене з'явилася нав'язлива ідея, що тільки свіжа, ароматна випічка зможе мене зігріти. Але тут ми на собі і відчули всі принади Європи у вихідний день. Гаряча випічка нам тільки снилась. Всі кафешки, магазини - повністю все - було зачинено. З одного боку це і правильно, вихідний день на то і вихідний, щоб повністю всі, а не вибірково, ним насолоджувались, а з іншого боку мені аж плакати хотілося від того, як приспічило пиріжка.)))
 |
| Костельний шпиль у Спішська Нова Вес |
Їжа їжею, але насолоджуватися красою міста Спішська Нова Вес ми теж не забували. Тут все виявилося на місці і так як треба: в центральний сквер, і костел (з найвищим шпилем у Словаччині), і Ратуша. Всі ці елементи присутні в кожному місті, але все одно кожного разу виривалося “Ух ти, як красиво!”.
Левоча
Левоча
І ось ми нарешті добралися до Левочі. Це те місто, яке я просто мріяла відвідати в Словаччині. Я навіть і не знала до останнього як воно називається. Просто раніше ми його декілька разів проїжджали, коли мандрували в Чехію та Ясну, і мене дуже інтригувало що ж все-таки знаходиться за середньовічними мурами.
 |
| Левоча ззовні |
Якщо в Бардейові за мурами розташовані тільки офіси, ресторани та магазини, то в Левочі основна маса населення і живе в цій історичній частині. Більше 60 бюргерських будинків зберіглося ще з 14-го та 15-го століть, ну і решта теж нічогенька. Особливо виділяється золотавий будинок Турзо з неоренесансними графіті.
 |
| Будинок Турзо |
В 2009 році ЮНЕСКО взяло Левочу під своє крило і місто в свою чергу намагається нікого не розчаровувати.
Місцеві мешканці дуже пишаються своїм вихідцем - скульптором Павлом - який став національною гордістю та прославився роботами сакрального змісту. Найвідомішу його роботу - найвищий в світі (18,6 м) дерев'яний головний вівтар святого Якуба - можна подивитися в однойменному костелі 14-го століття.
 |
| Собор Св. Якуба |
Звісно ж Ратуша також є основною окрасою міста, біля якої всіх злодіїв та невірних дружин закривали на привселюдний осуд в клітці ганьби.
Майже з будь-якої точки Левочи видніється Маріанська гора з костелом.
 |
| Маріїнська гора |
Вже протягом 600 років кожну першу неділю липня тисячі паломників піднімаються на неї, щоб поклонитися Діві Марії. Під час нашої поїздки вже був не липень, ну і ми не паломники, тому полюбувалися горою здалеку і поїхали далі.
Спішський Град
Наступну нашу точку ми теж декілька разів спостерігали з вікна автобуса, тому неодмінно хотіли роздивитися її поближче.
Спішський Град
Наступну нашу точку ми теж декілька разів спостерігали з вікна автобуса, тому неодмінно хотіли роздивитися її поближче.
Спішський Град є найбільшим замком Словаччини і він реально вражає. В свій час він навіть витримав осаду монголо-татарів, але здався стихії вогню. Щось всі замки, які ми відвідували, були колись зруйновані великими пожежами - якась сумна тенденція.
Найефектніше замок виглядає з центральної площі Спішського Підград’я.
Найефектніше замок виглядає з центральної площі Спішського Підград’я.
Від знайомих ми чули, що, в принципі, всередині замку дивитися нема особливо чого і в часі ми були обмежені, тому ми просто піднялися під його мури і влаштували міні-пікнічок (тобто виїли все, що можна було знайти в рюкзаках) з неперевершеною панорамою.
Як нам розповіли в інфоцентрі, то вхід до замку відкритий з 9:00 до 15:00-16:00 (залежно від сезону) і коштує 6 Євро.
Ну а далі ми рушили на зустріч з нашою останньою за цю поїздку електричкою. Час прийшов закривати коло і вертатися до Кошице. Найближча залізнична станція знаходилася в Спішське Влахі, але туди ми доїхали за годину до потяга, тому вирішили не втикати і ще додатково проїхати 8-10 км до наступної станції в Кромпахі.
Проїзд коштує 2,48 Євро однаково як із Влахів так і з Кромпах і дорога займає приблизно 50-60 хвилин.
Оцей останній шматочок до залізниці був найнеприємнішим за всю нашу поїздку, бо в основному він пролягав через циганські табори. Хотілося просто закрити очі і швиденько-швиденько гнати ні на секундочку не зупиняючись.
 |
| Зловили циганський табір з вікна потяга |
А в цілому словаки - реальні молодці! В селах люди так же само стикаються з безробіттям та нестатком грошей, але ми не зустріли жодної недоглянутої хати та двору - всі будиночки пофарбовані, трава покошена. А своєю любов'ю заквітчувати двори вони мені чимось нагадують нас, українців. Одна різниця тільки в тому, що наші люди в основному квіти саджають на землі, а словаки - у вазонах на вікнах.
Трек четвертого дня:
- обігнути озеро праворуч (ліворуч дамба) и рухатися до Млинків - поворот ліворуч - не доїжджаючи до залізничної станції їхат до Hotel Mlynky;
- рух прямо по ущелині ~6км - круті підйоми (орієнтуватися маркуванням) - потім лівіше і праворуч до Novoveská Huta – даунхіл;
- виїзд на трасу 533 ліворуч і рух до Спишська Нова Вес;
- з центра міста виїзд праворуч через залізницю - виїзд на трасу під мостом по вказівникам на Левочу - рух по 533-ій трасі - поворот ліворуч і продовжувати рух по трасі - далі села Harihovce та Levočské Lúky і нарешті Левача;
- виїзд з Левочі: прямо по трасі 18 - рух до Spišský Hrhov - далі через Klčov, Nemešany до Spišské Podhradie - на горі замок!
- далі рух 8 км із Spišské Podhradie до Spišské Vlachy по трасі 547- потім по трасі до Krompachy.
День 5
Кошице
Ну і завершили ми нашу поїздку там, де і починали - в Кошице.
Приїхавши пізно ввечері, ми швиденько закинули речі в хостел і побігли відмічати вдале завершення поїздки. Відмічали ми звісно не те, що вона завершилась, а те, що перевершила всі наші очікування і залізні коні навіть жодного разу нас не підвели - навіть нещодавно отримане вміння міняти камеру мені не знадобилось!
Яка ж Кошиця ввечері чудова! Підсвічування дуже вдало підкреслює красу костелів, театру і поспішати додому взагалі не хотілося.
Яка ж Кошиця ввечері чудова! Підсвічування дуже вдало підкреслює красу костелів, театру і поспішати додому взагалі не хотілося.
А світловий музичний фонтан додає також своєрідного шарму. Ми біля нього заліпали як ввечері, так і наступного ранку, бо гарно підібрана музика із нехитрою грою води розслаблює нереально!
Ну і звісно що після 300 кілометрів гірських доріг нам хотілося посидіти в якомусь приємному закладі, бо напередодні майже всі дні ми задовольнялися сухим пайком (хоч і гарно продуманим), який взяли ще з дому. Спочатку з вибором місця нам не дуже щастило - то інтер'єр не надихав, то навіть місцевого “Šariš” не було. І коли вже сили і ентузіазм нас потроху почали полишати, ми в маленькому провулку через вікно побачили місце, в якому однозначно захотіли провести вечір. Ним виявився ‘Pivovar Hostinec’. Вони самі варять пиво і пропонують на розсуд 4 види - любителі гірчинки стовідсотково зацінять. Я полюбляю більш солодкуваті смаки, тому на повну насолоджувалась реберцями та приємною атмосферою.
Зранку ми знову ж таки прокинулись в 6 ранку, щоб поспостерігати як оживає місто і зробити хоч декілька фоток без зайвих “деталей”.
 |
| Ранкова Кошице |
Отже ми ще раз із задоволенням прогулялися до Чумної колони, яку, виявляється, раніше ставили в знак подяки небесним заступникам за позбавлення мешканців жахливих наслідків епідемії чуми.
 |
| Чумний стовп |
До Оперного театру з вітіюватими фасадами, до Ратуші, на території якої стоїть туфля, розписана та подарована Енді Уорхалом (він в Кошице був зачатий, бугага))).
Звісно ж ми зайшли в шикарний Собор Святої Елизабет. True готика!
Звісно ж ми зайшли в шикарний Собор Святої Елизабет. True готика!
 |
| Собор Св. Елизабет |
 |
| Театр |
 |
| Туфля Енді Уорхала |
В кінці скверу за собором знаходиться герб міста. До речі, Кошице - перше європейське місто, якому дозволилося мати свій герб.
 |
| Герб |
В 100500 раз сходили до замку Якаба. Цей чувак (архітектор кафедрального собору) взагалі прикольно розмутився. Купив собі розвалений млин, зекономив трохи каміння та матеріалів з собору і побудував собі “скромний” будиночок.
 |
| Замок Якаба |
 |
| Вулички Кошице |
Ми все гуляли і гуляли, але дзвони костелу єзуїтів нагадав нам, що місто остаточно прокинулось і що треба бігти на сніданок і рушати в Україну.
Снідали ми в нашому хостелі ‘Košice Hostel’, який знаходиться в ідеальній близькості як до вокзалу, так і до центральної вулиці. Хоч персонал був якийсь нерозторопний, але кімната була доволі приємна і чиста. Сніданок як завжди нічим не здивував - пару шматочків ковбаски та сиру, по половинці помідорки та огірка і купа хліба.))) Але респект їм за величезну чашку кави з молоком!
Проживання в двокімнатній кімнаті в цьому хостелі обійшлося нам в 28 Євро, плюс 2 Євро за сніданок з людини.
На цьому наша подорож закінчилась!
Ну і звісно ж ми не забули прикупити словацької ‘парениці’ та ‘ошт'єпок’ з пляшечкою червоного вина, бо тут вони неперевершені.
Сухі дані
Маршрут: Кошице - Прешов - Бардейов - Стара Любовня - Кежмарок - Попрад - Словацький Рай - Дедінки - Спішська Нова Вес - Левоча - Спішський Град - Кошице
Проживання в двокімнатній кімнаті в цьому хостелі обійшлося нам в 28 Євро, плюс 2 Євро за сніданок з людини.
На цьому наша подорож закінчилась!
Ну і звісно ж ми не забули прикупити словацької ‘парениці’ та ‘ошт'єпок’ з пляшечкою червоного вина, бо тут вони неперевершені.
Сухі дані
Маршрут: Кошице - Прешов - Бардейов - Стара Любовня - Кежмарок - Попрад - Словацький Рай - Дедінки - Спішська Нова Вес - Левоча - Спішський Град - Кошице
Дати: 20-24 серпня 2015
Відстань: 260 км
Середня швидкість: 16,5 км/год
Максимальна швидкість: 52,7 км/год
Рекомендовано: ТАК
Витрати на двох:
Віза: 92 Євро
Страховка: 7 Євро
Транспорт Україна-Словаччина: 52 Євро
Транспорт по Словаччині (електрички): 27 Євро
Житло: 120 Євро
Екскурсії: 28 Євро
Харчування: 33 Євро (але це економ-варіант, бо основний провіант ми брали з собою з дому)
Середня швидкість: 16,5 км/год
Максимальна швидкість: 52,7 км/год
Рекомендовано: ТАК
Витрати на двох:
Віза: 92 Євро
Страховка: 7 Євро
Транспорт Україна-Словаччина: 52 Євро
Транспорт по Словаччині (електрички): 27 Євро
Житло: 120 Євро
Екскурсії: 28 Євро
Харчування: 33 Євро (але це економ-варіант, бо основний провіант ми брали з собою з дому)
Суперовая поездка получилась, молодцы!
ВідповістиВидалитиДа-да-да, поїздка те що треба вийшла! Дякую!
Видалити