Київська велосотка

Старт

 

Ідея взяти участь у веломарафоні виникла доволі спонтанно. Це з розряду того, що хтось запропонував, але потім сам злився, а ти вмовив свого чоловіка і сам зістрибнути не можеш, бо розумієш, що без «втішної медальки» життя вже буде не таким повноцінним.

Я себе вважаю велоламером,  що, в принципі, так і є.  Я люблю кататися на своєму залізному Каманчі заради задоволення. Мені треба поозиратися навколо, зупинитися і повалятися на травичці, порозмовляти в процесі крутіння педалей. Тобто велопрогулянка - це моє все!

Гнати швидко більш-менш великі дистанції я теж можу, але кайф вже не той.

Тому проїхати велосотку, а ще й вкластися в часові рамки – це був виклик для себе!

За тиждень до змагань ми вирішили зробити тестовий заїзд по вказаному маршруту, щоб оцінити рельєф і свої сили.  Тим паче організатори теж були з нами солідарні і виступили з аналогічною пропозицією. Нас зібралося людей 50. Що ж тут скажеш, на фоні інших ми дуже відрізнялися. В основному приїхали шосейними на своїх прокачаних велосипедах  і відчувалося, що для 48 людей з 50 (решта двоє – це ми) цей заїзд був просто щоденним тренування, а не якоюсь серйозною подією.

Мене віра в себе залишила ще в межах Києва, після того як мене обігнала і машина супроводу. Намагаючись хоч не випускати з поля зору хвіст останньої людини я загнала себе і збила серцебиття вже десь на Чайці. Одразу за Києвом пробила колесо і поки ми його міняли, то зрозуміли, що когось наздогнати ми вже не зможемо. Після того, як ми заблукали в Гостомелі, ми вирішили просто їхати – їхати як їдеться, їхати хоч якось, щоб доїхати, бо все-одно додому хочеться, а за 50 грн., які були в кишені, нас ніхто з двома вєлами не довезе. Стартували ми в 10.00, впала на ліжко я вже після 18.00. Загальний кілометраж за день – 136.6 км і це  був мій особистий рекорд. Я була настільки виснажена, що сварила себе за дурну ініціативу і хотілося на все плюнути. Але думки про медальку не давали спокою :-)

Протягом тижня ми ще двічі прокатнулися по райончику і на цьому наша підготовка до веломарафону була закінчена.

І ось цей день настав!

За годину до стару парк Пушкіна вже був повен велосипедистів. Як відомо, було зареєстровано більше 700 учасників. Всі бажаючі поділялися на 2 основні категорії – шосейними та МТБшники. Ну і кожна ця категорія в свою чергу по гендерному та віковому критерію.

 

Старт

Плюси: Веломарафон почався вчасно! Всі хто не встиг напередодні, міг ще зареєструватися до початку змагань. Лунала музика, що надихала на подвиги. Були встановлені біотуалети (хоч їх і відкрили зо 15 хв. до старту, але це все ж таки плюс, ніж мінус)))

Мінуси: Після того, як всі учасники вистроїлися в дуже щільні «ряди», організатори закликали всіх шосерів вийти на перед. Ряди були настільки щільні, що важко було хоч кудись вже переміститися зі свого місця, а щоб вийти в передній ряд, то це взагалі було нереально. Я собі уявляла це наступний чином, що організатори спочатку запросять шосерів построїтися, а через певний час – МТБшників, щоб не було цієї каші і толокнечі.

 

Перекриття і регулювання доріг

Тут мене розривають суперечливі думки. Я ніколи не була на подібних подіях, тому мені важко сказати, як це має бути. Але я бачила недоліки, які для деяких вилились у катастрофу. Обіцяли частково перекрити дорогу в Києві. Так, вона була частково перекрита, але саме в Києві на поворотах не стояли регулювальники і деяким автомобілістам було по-барабану, що несеться колона. Вони собі спокійно її перерізали та вклинювалися. Поза Києвом такого бардаку вже не було – наглядачі з інспекторами ДАЇ перекривали повністю шлях автомобілістам на перехрестях/поворотах і давали можливість велосипедистам швиденько і безпечно проїхати. Світлофори були вимкнені в Бучі та Гостомелі, а ось на фінішній прямій, коли швидкість була максимальною, я тричі зупинялася на світлофорах. Я розумію, що ці пару хвилин мою картинку б не покращили, але фізично було вже важко розганятися, ці постійні зупинки бісили. Я вважаю, що організатори мали б попіклуватися і перекрити/регулювати дорогу і на фініші.

 

Маршрут і траса

Парк Пушкіна - Проспект Перемоги - Житомирська траса - с.Капітанівка – м.Буча – м.Гостомель - с.Демидів - с.Лютіж - с.Старі Петрівці -  с.Нові Петрівці – Богатирська - Оболонський п-т, Московський п-т, Контрактова площа.

 

 

Мені сподобався маршрут. Перша третя частина (до Бучі)  була найважчою – були горби, іноді затяжні, але ж куди без них. Далі, в основному, дорога була рівною. Був такий собі мікс магістралей і майже пустинних доріг. Покриття асфальту мене влаштовувало. Я зазвичай катаюся по гіршому покриттю, тому це для мене було майже ідеальним. Звісно були і нерівності, і ямки, і каміння. Мабуть це не подобалося спортсменам, які змагалися за місця і йшли на швидкість, а для мене це були маленькі незручності. Хоча в одному місці я дуже сварилася. За Димидівом, у вихідний день, в день велогонки, вирішили класти новий асфальт і засипали дорогу щебенем. В результаті я була повністю обстріляна мілким камінням, яке вилітало з-під коліс велосипеда, який йшов переді мною. В такі моменти розумієш всю цінність окулярів і шолома.

 

Піт-стопи

Плюси: Правильне місце розташування, як на мене. Їх було 2, і перший знаходився в Бучі, після самої важкої ділянки траси. А другий вже був за Димидівом, за 40 км до фінішу – відпочинок перед останнім ривком. На піт-стопах нас поїли водичкою, годували яблуками і печивом. Раціон як раз оптимальний для відновлення сил. Кажуть, що були ще і банани, але треба було швидше їхати, щоб на них попасти.

Мінуси: Хоч місце розташування піт-стопів я вважаю правильним, але воно відрізнялося від заявленого.  Виходить, що ти фізично і психічно налаштовуєшся на одне, а потім обламуєшся. В мене так було, що я піднімалася на гірку в селі Капітанівка з впевненістю, що за поворотом перепочину і щось перекушу. За поворотом нікого не було і я не могла зрозуміти, чи піт-стопи взагалі відмінили, чи що відбувається. Піт-стоп знайшовся тільки через 10 кілометрів вже в Бучі.

Так само було і з піт-стопом, який виявився в Демидові, а не в с. Нові Петрівці. Ми зробили перерву, бо думали, що до піт-стопу ще кілометрів 15, а він виявився за 500 метрів. Отже згаяли зайвий час.

І саме головне для мене – це відсутність туалетів на піт-стопах. Думаю, що це б було дуже розумне рішення, яке б оцінили всі без винятку.

 

Загальне враження

Мені сподобалося. Було легше фізично  ніж на тестовому заїзді, бо ми вже знали маршрут і могли правильно розкидати свої сили. Було легше психологічно ніж на тестовому заїзді, бо їхали не тільки спортсмени, але й такі любителі як ми. Я бачила велосипедистів як попереду, так і позаду, і мене це тішило. Висловлюю повагу переможцям, які пройшли 100 км. за 2 години 20 хв. Але найбільше захоплююся дідусем, який виступав у віковій категорії 70-74 роки і пройшов гонку на рівних. Я теж так хочу в свої 70!

Я спочатку засмутилася, що після фінішу не отримала пам’ятну медаль учасника, хоч організатори її обіцяли всім, хто подолає дистанцію. Але через декілька тижнів надійшов лист з запрошенням заїхати і її забрати. :-)

Думаю, що це стане нашою сімейною традицією хоч раз в різ брати участь в подібних веломарафонах. Будемо бити свої власні рекорди, а ось коли мені буде років 70, тоді я може і здобуду призове місце

 

Особистісні показники

• Фініш - 04:45:17
• Час в русі - 04:21:37
• Загальне місце – 307 серед 377 учасників на гірських велосипедах
• Серед жінок – 46 серед 73
• У віковій групі – 41 серед 65
• Середня швидкість – 24.2 км/год.
• Максимальна швидкість - 50.6 км/год.