 |
| Таким ми вперше побачили Стамбул |
Авіаперевізником був турецький лоукост Pegasus і переліт тривав всього 2 години.
Виліт зі Львова - 16.30, приліт в Стамбул - 18:35.
Виліт зі Львова - 16.30, приліт в Стамбул - 18:35.
І назад - виліт зі Стамбулу в 13:35 і приліт у Львів в 15:35.
Виліт не з Києва нас не засмутив, бо Львів ми любимо всієї душею і завжди знаємо як себе там розважити.
Майже до самого останнього дня я була впевнена, що літак прилітає в аеропорт Ататюрка. Добре, що мене щось спонукнуло глянути на на назву аеропорта в квитку, коли я його роздруковувала, бо нас мав зустрічати аеропорт Сабіха Гьокчен, який знаходиться на азіатській стороні міста. Ми ж жили на європейській частині, поближче до основних красот, в районі Фатіх. Коли я досліджувала, як же нам добратися до апартаментів, то все виглядало дуже заплутано і складно. Нам пророкували величезні пробки і багатогодинний переїзд. Насправді все виявилося не так страшно.
 |
| Босфор |
Отже, як добратися від аеропорту Сабіха Гьокчен до Фатіх
По прильоті одразу кинулося в очі наскільки ж все-таки Стамбул величезний. Про Сабіху писали, що це малесенький і спокійнесенький аеропорт, але нічого подібного. Як тільки ми увійшли у будівлю, то попали в ціле море з натовпу людей. За дверима аеропорту цей натовп збільшувався в прогресії. В порівнянні зі Стамбулом Київ здається просто якоюсь провінцією. Якби не черги до контрольних пунктів, то ми б справились доволі швидко: летіли ми передбачливо тільки з ручною поклажею, а офіцери доволі швиденько штампують паспорти.
Вийшовши з дверей аеропорту одразу натикаєшся на автобусну зупину.
До речі, розклад і маршрути всіх автобусів, які ходять від/до аеропорту, можна знайти на його офіційному сайті.
Щоб добратися до європейської частини міста необхідно перепливти Босфор, отже спершу треба доїхати до причалу Кадікьой. Можна скористатися наступними автобусами:
В чому ж між ними різниця?!
Хаваташ це самий дорогий варіант. Це така собі маршрутка, в якій платиш кондуктору і яка ходить кожні півгодини. Стамбул-кард в ній не діє. Остання вартість проїзду, яка проскакувала в інтернеті, це 9 лір. Час в дорозі - біля години. Можна одразу розпізнати по білому кольору і напису Havatas через весь автобус.
Автобус Е-10 - це міський автобус, найповільніший з усіх варіантів. Маршрут налічує 67 зупинок. 67!!! Я не впевнена, що всі зупинки є обов’язковими, але краще не ризикувати. В цьому автобусі, як і в будь-якому громадському транспорті, можна розплачуватися Стамбул-кард. Проїзд з карткою коштує 4.3 ліри зі Стамбул-Кард, тобто це подвійний міський тариф. Автобус курсує кожні 20 хвилин. В дорозі можна провести від години до двох, в залежності від пробок.
Автобус Е-11 - це також міський автобус, але експрес. На відміну від Е-10 у нього всього 20 зупинок, але, по факту, ввечері він зупинявся не більше 5 раз. Тут теж можна розплачуватися Стамбул-кард і вартість проїзду аналогічна - 4.3 ліри. Час в дорозі - десь година, але ми доїхали до причалу за 40 хвилин. Ходить він теж кожні двадцять хвилин.
Отже, одразу видно, що автобус Е-11 - це самий оптимальний варіант, як по ціні, так і по швидкості.
Поки ми чекали свого автобуса, до нас вискочив з іншого автобусу турок і попередив, що помітив з вікна підозрілого типа, який біля нас крутиться, і щоб ми були обережні і тримали свої речі під контролем. Дуже був такий приємний жест.
О, і поки не забула, одразу розкажу, що ж таке Стамбул-кард.
Це свого роду проїзний квиток, який дає знижки на міський транспорт. Треба просто покласти на картку гроші і вони будуть списуватися при використанні у автобусі, метро, фунікулері, поромі, трамваї, канатній дорозі. Стандартний квиток/жетон на міський транспорт коштує десь 4 ліри, а зі Стамбул-кард всього 2.15 ліри. Якщо протягом 120 хвилин робити пересадку, то вартість ще більше знижується - до 1.60 ліри.
Однією карткою може користуватися одразу декілька людей. Але в цьому випадку, додаткова знижка при пересадці застосовується тільки для першої людини. Якщо ви приїхали компанією всього на пару днів, як ми, то це не суттєво, але якщо ви затримаєтесь в місці на довше і плануєте багато пересуватися громадським транспортом, то, мабуть, вигідніше купити кожній людині окрему картку.
Нам Стамбул-кард підігнав знайомий, але й купити її, навіть в аеропорту, не проблема. Коштує вона 6 лір. Є спеціальні ларьки та автомати для продажу і поповнення карток. Щоб поповнити треба прикласти карточку до спеціального екранчика і просто засунути гроші в автомат. Гроші зараховуються моментально. За допомогою цих автоматів також можна відстежити баланс на картці. Теж треба просто прикласти картку до екрана і висвітиться залишок.
Після використання картку можна здати і повернути собі 6 лір. Але ми не знайшли відкритий ларьок для здійснення цієї операції. Одне невеличке, але значиме уточнення: повертається тільки вартість картки. Якщо там був якийсь залишок, то можна про нього забути.
Продовжимо наш маршрут.))
Отже, ми доїхали до причалу Кадікьой і щоб перепливти до потрібного нам місця є 2 варіанти: або поромом до причалу Еміньоню (ближче до Султанахмета), або до причалу Каракой (ближче до Таксім). Ці причали знаходяться один навпроти іншого по різні боки Галацького мосту. Паром до Еміньоню ходить кожні 20 хвилин, але тільки до 20.30. Якщо не встигли на цей паром, то можна сміливо пливти до Каракой (він ходить кожні півгодини до 23.00) і перейти міст пішки. Він невеликий і цікаво поспостерігати за рибалками.)) Повний квиток на паром коштує 4 ліри, а зі Стамбул-кард - 2.15 ліри. Обидва пороми пливуть в середньому десь 20 хвилин. Ось тут можна подивитися розклади і ціни усіх поромів Стамбулу.
Отже, ми допливли до Еміньоню і перш ніж рухатися в напрямку апартаментів скоштували саму смачну, на наш погляд, стамбульську страву - рибний бургер. Уявіть собі: одразу на човні смажать свіжезловлену рибу, кладуть в булку, яка розмірами схожа на півбатона, додають в середину багато салату та цибулі і опля! - шедевр готовий. При бажанні це все можна полити лимонною заправкою і закусити маринованими овочами зі стаканчика.
До квартири ми вирішили йти пішки, бо відстань була не дуже велика і хотілося побродити вуличками. Що-що, а побродити нам точно вдалося. Нормальної карти у нас ще не було, вказівники вулиць є далеко не всюди і, як завжди, місцеві мешканці не дуже орієнтуються де знаходиться сусідній будинок. Такими кругами та лабиринтами ми давно не ходили - це був той ще квест. Але головне, що дійшли і нас чекали.)) Кому ліньки ходити, то можна скористатися від Еміньоню трамваєм Т1, хоча вони це називають наземним метро.
Підсумую: автобус Е-11 (проїзд 4.3 ліри, 40 хвилин) до причалу Kadıköy - паром до Eminonu (проїзд 2.15, 20 хвилин) - пішки або трамвай.
Назад - все те саме тільки в зворотньому напрямку.
Де ми жили
Ми знімали на трьох 2-кімнатну квартиру в комплексі "Tura apartments". Як виявилося власником є індус з дружиною-українкою. Бронювали ми її на букінгу і перше враження було, що ніби квартира і схожа на те, за що ми платили, і якось не дуже. Фотографії на сайті відповідають частково, розмір кімнат менший ніж було заявлено. У нас на язику крутилася тільки одна фраза про цей ремонт - “срали-мазали”: десь щось відпадає, щось не повністю закривається, не всі розетки працюють, десь їх взагалі немає, замість плитки примус, зігрітися можна тільки під ковдрою… Словом, добре що ми тут тільки ночували. Місце розташування доволі вигідне: поруч море і метро, пішки можна дійти до всіх пам’яток, але сам райончик був якийсь стрьомний. Наступного разу я б тут не зупинилася. )) І не порадила б.
Власник на свою голову на прощання запитав, чи все нам сподобалось, я спробувала в мякій формі донести, що потрібні покращення.
За це задоволення ми заплатили 99$ за 3 ночі.
Що подивитися
В Стамбулі є дуже багато цікавих і прекрасних місць, і дуже шкода, що в нас було тільки 2 повних дня на їх оглядини. Ми намагалися не втрачати жодну хвилину, тому наше перебування було схоже на постійний марафон. Рано вставати нам допомагав заклик до молитви, який розносився по всій окрузі.
В перший же день ми були слухняними і побігли зрання дивитися на Блакитну мечеть, або Султанахмет по-правильному. Вона виявилася блакитною всередині, а не ззовні, як ми уявляли.))
Туристи можуть відвідати її безкоштовно в будь-який час, якщо там не йде молитва. Це була моя перша мечеть в житті і вона реально вражаюча. Всі стіни зі стелею вкриті блакитним кахлем із витіюватим візерунком. Я підслухала у гіда, що для її оснащення було використано більше 20 000 ізнінських (це регіон такий) порцелянових плиток і кожна з них робилася вручну. Також він розповів цікавий факт, що колись мечеть страждала від нашестя павуків і справилися з ними завдяки страусиним яйцям, які виділяють специфічний запах і відлякують їх. Підлога, яка площею точно більша за футбольне поле, повністю вкрита ковдрою. Місцеві перш ніж увійти обов’язково миють ноги, не зважаючи на будь-які погодні умови; туристам більш щастить - їм достатньо тільки роззутися. Для взуття передбачливо висять целофанові пакети при вході і не доводиться заморочуватися, як його з собою носити і куди дівати. Всередині для жінок відокремлена окрема діляночка для молитов, але за її розмірами можна зробити висновок, що жінка в мечеті - це рідкість.
З мечеті, через площу з фантастичними світловими фонтанами, ми рушили до палацу Топкапі. Топкапі був головною резиденцією протягом багатьох років для 25 султанів.
Коли султан в’їжджав, або виїжджав з палацу, то обов’язково лунав гарматний постріл. Саме ця подія і дала назву Топкапі, що з перекладу означає “гарматний постріл”. На оглядини піде 3-4 години мінімум, бо тут реально є на що подивитися. Територія складається з 4 дворів та гарему.
Перший двір як в давнину, так і зараз відкритий для будь-кого. Прості люди завжди могли прогулюватися садом та поспостерігати за урочистими церемоніями. Зараз тут знаходяться каси та сувенірний магазин. Всі лавочки біля кас зайняті гідами, які виловлюють своїх клієнтів. Все ж таки раджу скористатися їхніми послугами. За 2 години ми почули багато небанальних фактів і заглянули в куточки, до яких би навряд чи самостійно дійшли. Щоб менше платити за екскурсію краще зібрати групу десь від 8 людей. Насправді це зробити дуже легко, бо відвідувачів завжди тьма. Нас було лише троє і гід намагалася нас переконати, щоб в будній несвятковий день нам доведеться дуже довго чекати інших російськомовних туристів і краще одразу заплатити більше і йти вже дивитися. Але ми настояли на своєму і вона сама протягом 5-10 хвилин, побігавши по парку, зібрала нам групу. Екскурсія нам обійшлась 10 доларів з людини.
Вже з екскурсоводом ми увійшли до другого двору. До речі, у другий двір вже тільки султан міг в’їжджати на коні, а решта мала спішитись. Я так розумію, що, в принципі, султан не дуже полюбляв перебирати ногами, бо по всій території Топкапі викладені спеціальні візерунчаті кам’яні доріжки для його коня. Через другий двір можна дійти до гарему, до Дивану (зала, де засідала таємна рада, а султан періодично підслуховував через спеціальне вікно), до “Воріт щастя”, які ведуть у третій двір, до конюшні та до кухні, де зараз проходить виставка посуду.
До Дивану прилягає збройна зала з неперевершеною експозицією. В принципі, я завжди була дуже холодна до зброї, поки не потрапила до цієї зали - видно, що султани не любили економити, бо кожна збройна одиниця прикрашена коштовностями і виглядає просто вражаюче.
Третій двір вже складався з особистих султанських покоїв, то вхід в нього був суворо обмежений. Самим цікавим тут є зали зі скарбами: через те, що палац Топкапі ніколи не грабували, османські скарби не продавали, а султанські речі після його смерті ретельно зберігалися, то колекція ого-го яка велика! Також тут виставлені подарунки, які дарувалися султану, так і самим султаном. Оце мені найбільше сподобалося: захотів - подарував, захотів - забрав свій подарунок назад. )) Для тих, хто розбирається в релігійних святинях, є спеціальна зала з унікальними реліквіями.
А четвертий двір - це місце для усамітнення та релаксації. Саме звідси з шикарних павільйонів та бесідок відкривається вид на Мармурове море та Босфор. Саме звідси походить традиція на тюльпанові сади і дуже шкода, що ми не потрапили на їх цвітіння.
Ну і самим справжнім для мене відкриттям був гарем. Турецькі серіали я ніколи не дивилася, тому важко уявляла, що це таке і як воно виглядає. Я думала, що там живуть тільки наложниці і султан час від часу до них навідується - ось і все. Але виявилося, що це, в принципі, місце проживання султана, його сім’ї, наложниць, та яничар, які їх охороняли. На будь-яку іншу людину, яка проникала на територію гарему, неминуче очікувало смертне покарання. Виглядає все розкішно: розписи, позолота (а може й золото), вітражі тощо - що таке золота клітка стає одразу зрозумілим.
До речі, саме завдяки Роксолані гарем був перенесений до Топкапі. Вона хотіла бути ближче до султана, тримати все під контролем, а як відомо він їй ні в чому не відмовляв.
Одразу кидається в очі наскільки османці продумано все будували в гаремі: кімнатки були невеликі, щоб взимку було легше обігрівати приміщення, під підлогою прокладали труби, по яким бігла гаряча вода, каміни були двосторонніми, одразу на дві суміжні кімнати, для освітлення вікна робили у стелі і ніяка тінь не заважала проникненню світла, а для інтимності в кімнатах султана працювали фонтанчики, щоб ніхто не підслуховував. Наложниці, які приходили до султана, мали говорити тихіше ніж журчання води.
Словом, рекомендую, рекомендую і ще раз рекомендую Топкапі для відвідування!!!
Недалеко від Тапкапі та Блакитної мечеті розташована ще одна must-see місцина - Айя-Софія.
В книзі “Інферно” Ден Браун дуже колоритно розвернув інтригу роману на лоні Айя-Софії та Цистерни Базиліки. Вже під час читання книги я однозначно знала, що обовязково відвідаю ці місця. Айя-Софія - це такий собі симбіоз християнства та ісламу. Спочатку, в IV столітті, вона будувалася як візантійський собор, а після захоплення Константинополя османами, її переробили в мечеть, добудувавши чотири мінарети по кутам. Наразі ніякі служби тут не проводяться і Айя-Софія діє лише як музей. В цій будівлі реально відчувається дух часу та старовини. Поціновувачи релігійних святинь знайдуть багато чого цікаво для себе - експонатів доволі немало, а я, роззявивши рота, просто дивувалася величі, енергетиці та гармонійному сусідству старовинних ікон та арабської в’язі.
Відвідувачів в музеї дуже багато, тому треба бути готовим до черг. Також треба враховувати, що по понеділкам Айя-Софія зачинена. Квиток коштує 30 лір.
Ну і звісно ж я потягнули всіх в Цистерну. Це такий собі старовинний резервуар питної води, для випадків облоги або засухи, який був побудований в IV-VI століттях. Дуже атмосферне місце! Уявіть собі темне підземелля, 336 колон (12 рядів по 28 штук), підсвічених приглушеним світлом, які винирюють з кришталево чистої води зі зграєю риб, відголоски падаючих крапель та спокійна ембіентна музика. Вах!
Ну і головні окраси цього резервуару - 2 статуї Медузи Горгони, одна з яких перевернута ногами дригом, а інша лежить боком. Як я знаю, завдяки гарній акустиці тут доволі часто проводяться концерти класичної музики. Шкода, що під час нашого візиту нічого такого не було.
Вхід до Цистерни коштує 20 лір.
В принципі, на цьому програму мінімум можна було б вважати виповненою, але нам було мало. Отже ми взяли карту і оббігли майже всі місця зазначені на ній. Спробували побачити всі мечеті, але напевно це непідсильна задача, бо де б ти не знаходився в Стамбулі в полі зору завжди є мечеть. Бачили Гранд Базар, але, в принципі, все місто являється великим базаром - постійно хтось щось продає, зазиває. Всі товари впереміш: дуже дивно виглядає як біля вітрин з коштовностями, турок виклав труси серед тротуару і намагається їх комусь впарити. Прогулювалися через Галацькій міст, де постійно хтось рибачить і доволі так результативно. Були в серці сучасного Стамбулу на площі Таксім, від якої на півтора кілометра тягнеться вулиця-мурашник Істікляль.
Це пішохідна вулиця з дорогущими бутіками та кафе. Стільки людей разом на одній вулиці я бачила тільки під час Майдану. Яблуку не було де впасти і це при всьому при тому в будній робочій день.
Багато ще чого бачили і розумію, що багато ще чого залишилось небаченого. Ми Стамбул тільки пригубили і сподіваюсь, що це був не останній турецький ковток.
Що поїсти
І раз мене понесло на гастрономічні метафори, то розкажу що ж такого цікавого ми скоштували. Безперечним фаворитом були рибні бургери (balik ekmek по-правильному), про які я писала десь трошки вище. Все геніально і просто: свіжа посмажена риба, салат та хліб. Далі в моєму рейтингу йдуть страви з баклажанів та фаршу. Я пробувала здається всього тільки 2 різновиди і кожен з них був смачнющим. Найоригінальнішою стравою виявився кокореч - потрохи обгорнуті в баранячі кишки та обсмажені на грилі. Кокореч мілко рублять з овочами та спеціями і також подають на білій булці розміром з півбатона. Ну про солодощі і говорити нема чого: їх тьма тьмуща і від різноманіття очі розбігаються. Похлава, рахат-лукум, щербет, грильяж, халва… Головне слідкувати, щоб нічого не злиплося. Дуже сподобалась кунжутна халва з фісташками, такої я ще ніде не коштувала. Якщо захочете щось привезти з собою, то раджу завітати в мережу магазинів "Koska" - вибір дуже широкий, все свіже і ціни фіксовані.)) На кожному кроці стоять візки зі смаженими каштанами, кукурудзою, кунжутними бубликами (simit) та мідіями. Спочатку мені було стрьомно пробувати мідії, бо я була переконана, що їх їдять сирими. Я налаштувалася на правильну хвилю, вичавила в середину мушлі лимон, поклала начинку в рот і опля, сюрприз!, виявляється це плов з мідіями та спеціями.
Але було і одне гастрономічне розчарування. Ми їхали в Стамбул з ідеєю-фікс спробувати справжній неперевершений донер-кебаб (шаурму, по-простому), але де б ми його не куштували, кебаб виявлявся або прісним, або сухим, або просто несмачним. Тільки айран і рятував ситуацію. В інтернеті писали, що найсмачнішу шаурму можна знайти на вулиці Хорхор, а-ля місцеві спеціально за нею туди їздять. Але ми пройшли всю вулицю вздовж та поперек, з дегустацією безсумнівно, але смакові рецептори були знову ж таки обдурені. Отже тема турецької шаурми для нас все ще залишається відкритою… І лаври першості закріплюються за кебабом на гірськолижному курорті в Гудаурі.
Кожну хвилину тебе ледь не хапають за руки, заманюючи до ресторану. З усіх боків тільки і лунає: “Хеллоу! Соррі! Добрий вєчєр! Хау а ю? Гуд прайс”. Але в ресторанах ціни доволі-таки високі, тому ми харчувалися переважно на вулиці в придорожніх забігайлівках, або на ходу. Для орієнтиру наведу приблизні ціни:
Фішбургер - 6 лір
Кокореч - 7 лір
Шаурма - 6-9 лір
Мідії - 1.5 ліри/штучка
Бублик - 2 ліри
3 дні, як не крути, дуже мало для Стамбулу. Для нас це була своєрідна розвідка і сподіваюся, що ми хоча б ще раз сюди повернемось.
І як завжди сухі цифри
Авіаквитки - 144.38$
Житло - 66$
Відвідування музеїв - 95$
Транспорт по місту - 18$
Їжа - 60$
Інше (для нас це були солодощі + магнітик)) - 32$
Всього на двох за 3 дня - 415.38$
Note: курс в середньому 2.6 ліри до 1 долара
Хаваташ це самий дорогий варіант. Це така собі маршрутка, в якій платиш кондуктору і яка ходить кожні півгодини. Стамбул-кард в ній не діє. Остання вартість проїзду, яка проскакувала в інтернеті, це 9 лір. Час в дорозі - біля години. Можна одразу розпізнати по білому кольору і напису Havatas через весь автобус.
Автобус Е-10 - це міський автобус, найповільніший з усіх варіантів. Маршрут налічує 67 зупинок. 67!!! Я не впевнена, що всі зупинки є обов’язковими, але краще не ризикувати. В цьому автобусі, як і в будь-якому громадському транспорті, можна розплачуватися Стамбул-кард. Проїзд з карткою коштує 4.3 ліри зі Стамбул-Кард, тобто це подвійний міський тариф. Автобус курсує кожні 20 хвилин. В дорозі можна провести від години до двох, в залежності від пробок.
Автобус Е-11 - це також міський автобус, але експрес. На відміну від Е-10 у нього всього 20 зупинок, але, по факту, ввечері він зупинявся не більше 5 раз. Тут теж можна розплачуватися Стамбул-кард і вартість проїзду аналогічна - 4.3 ліри. Час в дорозі - десь година, але ми доїхали до причалу за 40 хвилин. Ходить він теж кожні двадцять хвилин.
Отже, одразу видно, що автобус Е-11 - це самий оптимальний варіант, як по ціні, так і по швидкості.
Поки ми чекали свого автобуса, до нас вискочив з іншого автобусу турок і попередив, що помітив з вікна підозрілого типа, який біля нас крутиться, і щоб ми були обережні і тримали свої речі під контролем. Дуже був такий приємний жест.
О, і поки не забула, одразу розкажу, що ж таке Стамбул-кард.
Це свого роду проїзний квиток, який дає знижки на міський транспорт. Треба просто покласти на картку гроші і вони будуть списуватися при використанні у автобусі, метро, фунікулері, поромі, трамваї, канатній дорозі. Стандартний квиток/жетон на міський транспорт коштує десь 4 ліри, а зі Стамбул-кард всього 2.15 ліри. Якщо протягом 120 хвилин робити пересадку, то вартість ще більше знижується - до 1.60 ліри.
Однією карткою може користуватися одразу декілька людей. Але в цьому випадку, додаткова знижка при пересадці застосовується тільки для першої людини. Якщо ви приїхали компанією всього на пару днів, як ми, то це не суттєво, але якщо ви затримаєтесь в місці на довше і плануєте багато пересуватися громадським транспортом, то, мабуть, вигідніше купити кожній людині окрему картку.
Нам Стамбул-кард підігнав знайомий, але й купити її, навіть в аеропорту, не проблема. Коштує вона 6 лір. Є спеціальні ларьки та автомати для продажу і поповнення карток. Щоб поповнити треба прикласти карточку до спеціального екранчика і просто засунути гроші в автомат. Гроші зараховуються моментально. За допомогою цих автоматів також можна відстежити баланс на картці. Теж треба просто прикласти картку до екрана і висвітиться залишок.
Після використання картку можна здати і повернути собі 6 лір. Але ми не знайшли відкритий ларьок для здійснення цієї операції. Одне невеличке, але значиме уточнення: повертається тільки вартість картки. Якщо там був якийсь залишок, то можна про нього забути.
Продовжимо наш маршрут.))
Отже, ми доїхали до причалу Кадікьой і щоб перепливти до потрібного нам місця є 2 варіанти: або поромом до причалу Еміньоню (ближче до Султанахмета), або до причалу Каракой (ближче до Таксім). Ці причали знаходяться один навпроти іншого по різні боки Галацького мосту. Паром до Еміньоню ходить кожні 20 хвилин, але тільки до 20.30. Якщо не встигли на цей паром, то можна сміливо пливти до Каракой (він ходить кожні півгодини до 23.00) і перейти міст пішки. Він невеликий і цікаво поспостерігати за рибалками.)) Повний квиток на паром коштує 4 ліри, а зі Стамбул-кард - 2.15 ліри. Обидва пороми пливуть в середньому десь 20 хвилин. Ось тут можна подивитися розклади і ціни усіх поромів Стамбулу.
Отже, ми допливли до Еміньоню і перш ніж рухатися в напрямку апартаментів скоштували саму смачну, на наш погляд, стамбульську страву - рибний бургер. Уявіть собі: одразу на човні смажать свіжезловлену рибу, кладуть в булку, яка розмірами схожа на півбатона, додають в середину багато салату та цибулі і опля! - шедевр готовий. При бажанні це все можна полити лимонною заправкою і закусити маринованими овочами зі стаканчика.
До квартири ми вирішили йти пішки, бо відстань була не дуже велика і хотілося побродити вуличками. Що-що, а побродити нам точно вдалося. Нормальної карти у нас ще не було, вказівники вулиць є далеко не всюди і, як завжди, місцеві мешканці не дуже орієнтуються де знаходиться сусідній будинок. Такими кругами та лабиринтами ми давно не ходили - це був той ще квест. Але головне, що дійшли і нас чекали.)) Кому ліньки ходити, то можна скористатися від Еміньоню трамваєм Т1, хоча вони це називають наземним метро.
Назад - все те саме тільки в зворотньому напрямку.
 |
| Вид на Галацьку вежу |
Де ми жили
Ми знімали на трьох 2-кімнатну квартиру в комплексі "Tura apartments". Як виявилося власником є індус з дружиною-українкою. Бронювали ми її на букінгу і перше враження було, що ніби квартира і схожа на те, за що ми платили, і якось не дуже. Фотографії на сайті відповідають частково, розмір кімнат менший ніж було заявлено. У нас на язику крутилася тільки одна фраза про цей ремонт - “срали-мазали”: десь щось відпадає, щось не повністю закривається, не всі розетки працюють, десь їх взагалі немає, замість плитки примус, зігрітися можна тільки під ковдрою… Словом, добре що ми тут тільки ночували. Місце розташування доволі вигідне: поруч море і метро, пішки можна дійти до всіх пам’яток, але сам райончик був якийсь стрьомний. Наступного разу я б тут не зупинилася. )) І не порадила б.
Власник на свою голову на прощання запитав, чи все нам сподобалось, я спробувала в мякій формі донести, що потрібні покращення.
За це задоволення ми заплатили 99$ за 3 ночі.
Що подивитися
В Стамбулі є дуже багато цікавих і прекрасних місць, і дуже шкода, що в нас було тільки 2 повних дня на їх оглядини. Ми намагалися не втрачати жодну хвилину, тому наше перебування було схоже на постійний марафон. Рано вставати нам допомагав заклик до молитви, який розносився по всій окрузі.
В перший же день ми були слухняними і побігли зрання дивитися на Блакитну мечеть, або Султанахмет по-правильному. Вона виявилася блакитною всередині, а не ззовні, як ми уявляли.))
 |
| Блакитна мечеть |
Перший двір як в давнину, так і зараз відкритий для будь-кого. Прості люди завжди могли прогулюватися садом та поспостерігати за урочистими церемоніями. Зараз тут знаходяться каси та сувенірний магазин. Всі лавочки біля кас зайняті гідами, які виловлюють своїх клієнтів. Все ж таки раджу скористатися їхніми послугами. За 2 години ми почули багато небанальних фактів і заглянули в куточки, до яких би навряд чи самостійно дійшли. Щоб менше платити за екскурсію краще зібрати групу десь від 8 людей. Насправді це зробити дуже легко, бо відвідувачів завжди тьма. Нас було лише троє і гід намагалася нас переконати, щоб в будній несвятковий день нам доведеться дуже довго чекати інших російськомовних туристів і краще одразу заплатити більше і йти вже дивитися. Але ми настояли на своєму і вона сама протягом 5-10 хвилин, побігавши по парку, зібрала нам групу. Екскурсія нам обійшлась 10 доларів з людини.
Вже з екскурсоводом ми увійшли до другого двору. До речі, у другий двір вже тільки султан міг в’їжджати на коні, а решта мала спішитись. Я так розумію, що, в принципі, султан не дуже полюбляв перебирати ногами, бо по всій території Топкапі викладені спеціальні візерунчаті кам’яні доріжки для його коня. Через другий двір можна дійти до гарему, до Дивану (зала, де засідала таємна рада, а султан періодично підслуховував через спеціальне вікно), до “Воріт щастя”, які ведуть у третій двір, до конюшні та до кухні, де зараз проходить виставка посуду.
 |
| Диван |
Третій двір вже складався з особистих султанських покоїв, то вхід в нього був суворо обмежений. Самим цікавим тут є зали зі скарбами: через те, що палац Топкапі ніколи не грабували, османські скарби не продавали, а султанські речі після його смерті ретельно зберігалися, то колекція ого-го яка велика! Також тут виставлені подарунки, які дарувалися султану, так і самим султаном. Оце мені найбільше сподобалося: захотів - подарував, захотів - забрав свій подарунок назад. )) Для тих, хто розбирається в релігійних святинях, є спеціальна зала з унікальними реліквіями.
 |
| Султанські покої |
Ну і самим справжнім для мене відкриттям був гарем. Турецькі серіали я ніколи не дивилася, тому важко уявляла, що це таке і як воно виглядає. Я думала, що там живуть тільки наложниці і султан час від часу до них навідується - ось і все. Але виявилося, що це, в принципі, місце проживання султана, його сім’ї, наложниць, та яничар, які їх охороняли. На будь-яку іншу людину, яка проникала на територію гарему, неминуче очікувало смертне покарання. Виглядає все розкішно: розписи, позолота (а може й золото), вітражі тощо - що таке золота клітка стає одразу зрозумілим.
 |
| Помешкання для дружин |
Одразу кидається в очі наскільки османці продумано все будували в гаремі: кімнатки були невеликі, щоб взимку було легше обігрівати приміщення, під підлогою прокладали труби, по яким бігла гаряча вода, каміни були двосторонніми, одразу на дві суміжні кімнати, для освітлення вікна робили у стелі і ніяка тінь не заважала проникненню світла, а для інтимності в кімнатах султана працювали фонтанчики, щоб ніхто не підслуховував. Наложниці, які приходили до султана, мали говорити тихіше ніж журчання води.
 |
| Камін |
Недалеко від Тапкапі та Блакитної мечеті розташована ще одна must-see місцина - Айя-Софія.
 |
| Айя-Софія ззовні |
 |
| Айя-Софія зсередини |
Відвідувачів в музеї дуже багато, тому треба бути готовим до черг. Також треба враховувати, що по понеділкам Айя-Софія зачинена. Квиток коштує 30 лір.
Ну і звісно ж я потягнули всіх в Цистерну. Це такий собі старовинний резервуар питної води, для випадків облоги або засухи, який був побудований в IV-VI століттях. Дуже атмосферне місце! Уявіть собі темне підземелля, 336 колон (12 рядів по 28 штук), підсвічених приглушеним світлом, які винирюють з кришталево чистої води зі зграєю риб, відголоски падаючих крапель та спокійна ембіентна музика. Вах!
 |
| Цистерна Базеліка |
В принципі, на цьому програму мінімум можна було б вважати виповненою, але нам було мало. Отже ми взяли карту і оббігли майже всі місця зазначені на ній. Спробували побачити всі мечеті, але напевно це непідсильна задача, бо де б ти не знаходився в Стамбулі в полі зору завжди є мечеть. Бачили Гранд Базар, але, в принципі, все місто являється великим базаром - постійно хтось щось продає, зазиває. Всі товари впереміш: дуже дивно виглядає як біля вітрин з коштовностями, турок виклав труси серед тротуару і намагається їх комусь впарити. Прогулювалися через Галацькій міст, де постійно хтось рибачить і доволі так результативно. Були в серці сучасного Стамбулу на площі Таксім, від якої на півтора кілометра тягнеться вулиця-мурашник Істікляль.
 |
| Вулиця Істікляль |
Що поїсти
І раз мене понесло на гастрономічні метафори, то розкажу що ж такого цікавого ми скоштували. Безперечним фаворитом були рибні бургери (balik ekmek по-правильному), про які я писала десь трошки вище. Все геніально і просто: свіжа посмажена риба, салат та хліб. Далі в моєму рейтингу йдуть страви з баклажанів та фаршу. Я пробувала здається всього тільки 2 різновиди і кожен з них був смачнющим. Найоригінальнішою стравою виявився кокореч - потрохи обгорнуті в баранячі кишки та обсмажені на грилі. Кокореч мілко рублять з овочами та спеціями і також подають на білій булці розміром з півбатона. Ну про солодощі і говорити нема чого: їх тьма тьмуща і від різноманіття очі розбігаються. Похлава, рахат-лукум, щербет, грильяж, халва… Головне слідкувати, щоб нічого не злиплося. Дуже сподобалась кунжутна халва з фісташками, такої я ще ніде не коштувала. Якщо захочете щось привезти з собою, то раджу завітати в мережу магазинів "Koska" - вибір дуже широкий, все свіже і ціни фіксовані.)) На кожному кроці стоять візки зі смаженими каштанами, кукурудзою, кунжутними бубликами (simit) та мідіями. Спочатку мені було стрьомно пробувати мідії, бо я була переконана, що їх їдять сирими. Я налаштувалася на правильну хвилю, вичавила в середину мушлі лимон, поклала начинку в рот і опля, сюрприз!, виявляється це плов з мідіями та спеціями.
 |
| Бескінечні забігайлівки |
Кожну хвилину тебе ледь не хапають за руки, заманюючи до ресторану. З усіх боків тільки і лунає: “Хеллоу! Соррі! Добрий вєчєр! Хау а ю? Гуд прайс”. Але в ресторанах ціни доволі-таки високі, тому ми харчувалися переважно на вулиці в придорожніх забігайлівках, або на ходу. Для орієнтиру наведу приблизні ціни:
Фішбургер - 6 лір
Кокореч - 7 лір
Шаурма - 6-9 лір
Мідії - 1.5 ліри/штучка
Бублик - 2 ліри
3 дні, як не крути, дуже мало для Стамбулу. Для нас це була своєрідна розвідка і сподіваюся, що ми хоча б ще раз сюди повернемось.
І як завжди сухі цифри
Авіаквитки - 144.38$
Житло - 66$
Відвідування музеїв - 95$
Транспорт по місту - 18$
Їжа - 60$
Інше (для нас це були солодощі + магнітик)) - 32$
Всього на двох за 3 дня - 415.38$
Note: курс в середньому 2.6 ліри до 1 долара
Немає коментарів :
Дописати коментар