Прибалтика: Латвія

Частина перша - Рига

 

До Риги з Вільнюса ми добиралися вже перевіреним автобусом Еколайнс.
Виїхали в 18:00, а прибули в 21:55. Квиток коштував 43 литовських літів.
Приїхавши до Риги, одразу кинулась в очі велика кількість російськомовних. Ніде в інших містах Прибалтики ми не чули стільки російської мови на вулицях. Навіть так, окрім Риги ми ніде не чули російської мови на вулицях.

Першим же ділом, коли прокинулись зранку, ми побігли в Старе Місто, де зібрані всі можливі і неможливі пам’ятки. Одразу ж наткнулися на Домський собор, де дають постійні концерти органної музики. Це варто відвідати: прохолода каміння, химерні візерунки сонця, яке пробивається через вітражі, та півгодини глибоких звуків від старовинного органу. Зазвичай концерти дають декілька разів на день і, що не дивно, зал завжди переповнений. Це задоволення коштує 5 латів.

Карту міста можна взяти в інформаційному центрі, який знаходиться на Ратушній площі.

Ратушна площа

Варто пройтися по всім вуличкам Старого Міста, бо кожен будинок є неповторним і зберігає історію. В свій час тут знімали і “Сімнадцять миттєвостей весни”, і “Шерлока Холмса”, і було цікаво відшукувати ті місця, які вже зустрічалися в кадрі.

В пам’яті закарбувався Дім Чорноголових, який розташувався на Ратушній площі і є символом Риги. Братство Чорноголових належало до таємного ордену і на фасаді цього будинку вони зашифрували якесь своє послання. На разі тут розташований музей, але під час візитів іноземних великопоставлених осіб, президент Латвії влаштовує тут урочисті прийоми. Ми як раз спостерігали, гріючись на сонечку біля фонтану, як з’їжджалися красиво вдягнені люди з охоронцями на один з таких прийомів.


Дім Чорноголових

Також запам’яталися “Три брати” - комплекс з житлових будиночків, які були ще побудовані в 15-му столітті. За легендою їх насправді побудувати три чоловіка з одного роду. Найстарший “брат” - це аскетична будівля, яку прикрашають лише 2 стовпчика при вході, і яка скаладається з однієї великої кімнати, яка була і майстернею, і лавкою, і місцем для проживання. Середнього “брата” можна впізнати по великим вікнам і напису на вході “Soli deo gloria!”. А менший “брат” повісив маску при вході, яка має захищати будинок від злих духів.
Раджу частіше піднімати голову в гору і не пропустити ризьких символів на шпилях будинків - золотих півнів та чорних кішок.
І приємно були наштовхнутися на пам’ятних бременським музикантам - такий собі стрибок в дитинство.
Ризький замок не вирізняється якоюсь величчю чи оригінальністю. Під час війн його неодноразово руйнували, але я так і не зрозуміла, чи він і першопочатково був таким непримітним, або йому довелося таким стати з часом.

Ризький замок

З висоти пташиного польоту на Ригу можна подивитися з оглядового майданчика на вежі собору Святого Петра (вартість - 3 лати), або з бару Star Lounge на верхньому поверсі готелю Albert (Dzirnavu 33), але охоронцям вже набридли натовпи туристів і вони пускають оцінити краєвид, лише тільки відвідувачів бару.
До речі, про туристів - такої кількості як в Ризі ніде більше в усій Прибалтиці немає. В Старе Місто треба приходити як можна раніше, бо пообід стає вже тісно.

Їсти я раджу “Лідо”, така собі мережа швидкого харчування. Окрім смачної латишської кухні, ціни тут теж смачні. Тут я відкрила для себе ще один вид гороху, який мені так полюбився - коричневий.))) 2 заклади можна знайти в Старому Місті, так що голодними ніколи не залишитесь.

Всі три дня, які ми провели в Литві, ми жили в хостелі в “Central Hostel Riga”. Він розташований недалеко від залізничного вокзалу і на пішій відстані від старого міста. В принципі, всі цікаві місця в Ризі розташовані на пішій відстані один від одного і ми жодного разу не скористалися громадським транспортом. В хостелі ми знімали двомісну кімнату за 15 латів за ніч. Душова кімната була навпроти, доволі чиста і якихось черг помічено не було. Єдиним великим недоліком цього хостелу були тонкі стіни, і однієї ночі нам доводилося енну кількість годин слухати гітарний фольклор. Тут нас також годували сніданком, у вигляді тостів, сирків, джемів, та пластівців з молоком. На Великдень нам були запропоновані варені яйця. Я не дуже зрозуміла, чи це була просто частина сніданку чи віддали дань нашим традиціям битися крашанками в це свято. )))

 

Частина друга - Юрмала

Одного дня ми вирішили вибратися в Юрмалу. Це своєрідне передмісття Риги. Дістатися сюди дуже легко - 30 хвилин на електричці, яка відправляється з Центрального залізничного вокзалу і ви на місці. Але треба бути уважним: самої станції Юрмала не існує, це напрямок, назва курорту, який в себе включає декілка районів, таких як Дзінтарі, Майорі, Булдурі тощо. Рекомендую виходити на станції Майорі - в самому серці Юрмали. Одразу при виході зі станції, перейшовши дорогу, потрапляєш до фонтана-перлини і пам’ятника Лачплесису з драконом. Звідси починається головна вулиця Йомас, на якій влітку бурлить життя, бо саме тут зосереджені магазинчики, кафе, ресторани, інформаційний центр, обмінники валют. Вулиця закінчується глобусом - відомим символом Юрмали. Потім ми пройшлись по паралельній вулиці, щоб оцінити старовинні і не дуже літні резиденції і нарешті дістатися моря. Море тут холодне, ароматне і манливе. Навіть не в сезон на пляжі багато людей - вони просто гуляють і годують чайок. На березі моря розташована відома старовинна купальня, готель Baltic Beach Hotel, в якому зупиняються всі зірки під час концертів, та пам’ятник черепасі, яка приносить довголіття, якщо її погладити. Рухаючись по золотому піску, ми дійшли до концертного залу Дзінтарі, де проходять “Нова Хвиля”, КВН тощо і заглибилися у сосновий парк. Тут знаходиться дуже багато цікавих дитячих площадок, на яких навіть ми із задоволення полазили, велодоріжки, скейт-парки, оглядовий майданчик у вигляді вежі, на яку треба високо підніматися по гвинтових сходах і з якої відкривається чудовий вид на море, ліс та річку Лієлупе.

Оглядова вежа

Рухаючись далі по лісу, ми дійшли до станції Булдурі, сіли на електричку і через 25 хвилин вже повернулися до Риги. У нас зворотній квиток був зі станції Майорі, але можна сідати на електричку на будь-якій зупинці, якщо вона знаходиться в межах проплаченої дистанції. Квиток в обидві сторони обійшовся в 1.95 латів.

Розклад руху залізничного транспорту можна подивитися на сайті, але в напрямку Юрмали електрички ходять дуже часто: кожні півгодини так точно.

 

 

Частина третя - Сігулда, Цесіс

Старий Сігулдський замок

 

Ми планували далі рухатися до Естонії, тому вирішили поступово направлятися до кордону, по дорозі оглядаючи латвійські замки. Останній день в Латвії у нас вийшов доволі насичений: зістикувавши електрички і автобуси ми побули в Сігулді, Цесисі, заїхали у Валмієру і того ж вечора доїхали до естонського міста Тарту.

Використовували ми наступний транспорт:
Дизель Рига-Сігулда: 06.02 - 07.18 (в дорозі 1 год. 16 хв.) - вартість 1.65 латів
Дизель Сігулда-Цесіс: 11.48 - 12.38 (в дорозі 50 хв.) - вартість 1.40 латів
Автобус Цесіс-Валмієра: 19.20 - 20.00 (в дорозі 40 хв.) - вартість 1.25 латів

До Сігулди і Цесіса теж можна добратися автобусом, але це вже на любителя, хто якому транспорту надає перевагу. На автобусі їхати було б десь на 5-10 хвилин швидше, ціна на квиток була б дешевша на 10 латвійський копійок.

Інформаційний центр в Сігулді розташований одразу ж на залізничному вокзалі. Нам люб’язно дозволили в інфоцентрі залишити свої рюкзаки, бо шлях у нас був довгий.

Наш маршрут виглядав наступним чином:
Рухаючись по головній вулиці з вокзалу, ми дійшли до парку тростин. Він був заснований в 2007 році в честь найпопулярнішого сігулдського сувеніру. Далі нам зустрілася невеличка лютеранська церква, а за нею новий сігулдський палац. На разі цей палац використовується як міська дума і навколо все виглядає дуже чинно, зелено і красиво. За новим замком розташовані розвалини старого замку, який був побудований ще в 13 столітті і в свій час був важливим стратегічним об’єктом. Вхід на територію коштував 1 лат. По цим розвалинам цікаво полазити, все доволі доглянуто, в середині є історичні інсталяції. Думаю, що саме тут по святам влаштовуються концерти, бо на центральному подвір’ї стоїть сцена зі стаціонарними лавками. Але саме цінне, що можна побачити в старому замку - це пейзажі, які відкриваються: навколо розташовані яри, долина та ріка Гуайя і перлина регіону - Турайдський замок. Як пишуть путівники, Сігулду називають “Латвійською Швейцарією” через її схили і взимку найпопулярнішою розвагою є катання на бобслейській трасі. Оглянувши старий палац, ми перейшли через річку і рушили до Турайдського палацу. Шлях займає декілька кілометрів в одну сторону, але воно того варто. Дорога проходить через поля, ліси та печери. Тут можна побачити найбільшу печеру Латвії - печеру Гутманя.

Печера Гутманя

Вона почала утворюватися ще 10 000 років тому і зараз з неї витікає джерело з визнаною цілющою водою. Є багато версій звідки пішла назва цією печери: одна каже, що жив-був собі цілитель Гутмань, який лікував саме цією водою, друга - що це сльози якоїсь дівчини Гутмані, третя - що тут була вбита Майя, Тураїдська Троянда… І подібних легенд безліч. Підійшовши ближче до річки ми піднялися по дерев’яним сходам на Гору дайн та в Сад Пісень. Дайна - це протяжна народна пісня, яка виконується на лоні природи і цей сад був відкритий в 1985 році в честь Кришьяніса Барона, письменника, який ці дайни і збирав. Сад складається з різноманітних скульптур, які розкидані по всій території, і символізують пісні, які оспівують героїв різноманітних міфів, містять язичницькі мотиви і відображають поклоніння балтійським богиням сонця і луни.
Від цього саду до Турайдського замку вже рукою подати.

Турайдський замок

Колись тут була резиденція Ризького єпископа. В середину ми не заходити, а просто сиділи на пагорбі і любувалися ним - сенс його назви одразу ж став нам зрозумілим, бо Турайда перекладається як божественний сад. Назад ми верталися не по відміченій на карті доріжці, а по лісним стежкам. В Україні цього року весни не було, із зими ми одразу перескочили в літо, а саме тут ми весною насолодилися. Ліс був наповнений квітами, зелень була свіжа і на сонечку гріли свої боки вужі. По секрету скажу, що ледь не стали заїками ледь не наступивши на такого вужа. )))

Цесіс виявився дуже приємним маленьким містечком. До речі, це батьківщина латишського прапору. Місто пронизано духом старовини. Хоч він декілька разів і згорав повністю, але тут достатньо історичних пам’яток: і напіврозвалений середньовічний замок, і новий замок з красивенним королівським парком, і раунські ворота, і частина захисної стіни, і церква Святого Яна, і багато іншого. По старому і новому замку можна погуляти, заплативши 2 лати, полазити по стінам, подивитися експозиції, завітати до майстерень. Пам’ятаю, як чужорідно виглядав пам’ятник Леніну, який лежав в дерев’яній коробці біля старовинних кам’яних стін.

Венденський замок (Цесис)

Нажаль, Валмієру нам так і не вдалось нормально роздивитись. Часу між пересадками було небагато, і нам весь час здавалося, що ми можемо пропустити наш автобус, або ми його чекаємо в неправильному місці, бо за вказаною адресою ми знайшли не автовокзал, а простий стовп з лавкою. Нам все не вірилось, що тут може зупинятися автобус, який курсує між різними державами. Так що ми пройшлись тільки по центральній площі і все. Але враження від міста все одно залишились позитивні: тихо, чисто і зелено.

Ось тут можна прочитати про початок нашої подорожі в Литві, про продовження в Естонії та про загальні враження.