Чи можна скоштувати все бельгійське пиво?

Таке питання я задавала собі не раз протягом тижня. З одного боку, ніби ж нема нічого неможливого, а з іншого - ця задача здається нереальною: на її виконання треба покласти все свідоме життя. А може й більше... Треба починати коштувати ще з молоком матері... Словом, до пива повернемося трохи пізніше, а поки розкажу з чого все починалося.

 

Не встигли ми розібрати валізи після подорожі до Франції (про впорядкування емоцій і вражень я взагалі мовчу), як випала мені нагода поїхати у відрядження до Бельгії. З мого боку було б не розумно їхати чисто по справам, тому, взявши пару відпускних днів та поєднавши їх з вихідними, я отримала цілий тиждень несподіваного бельгійського життя. Ну а Сергію тільки дай привід кудись поїхати! Він просто продовжив собі відпустку і взявся до супроводжувальної місії. )))

 

Як дістатися до Брюсселя

Найпростіший спосіб дістатися з України до Бельгії - це літак. Існує маса варіантів як прямих рейсів так і з пересадкою. Нам хотілося прилетіти як можна раніше в суботу і трохи зекономити грошей (все ж таки 2 тижня у Франції зменшили об’єм гаманця), тому ми обрали рейс через Мюнхен. Виліт з Борисполя був в 06:40, а вже в 10:15 ми ступили на бельгійську землю. Перевізником виступала Люфтганза. Дорога виявилася доволі швидкою: поки поспав, поки двічі поїв, то вже і на місці. Назад ми летіли цим же маршрутом тільки у зворотному напрямку. Вилетіли в 8:55 і прилетіли в 14:50. Квиток в обидві сторони на одного обійшовся в 270 Євро.

Прямі рейси, наприклад, пропонують наші МАУ в усі дні окрім четверга, в середньому за 320 Євро туди-назад.

 

Бельгійська залізниця

В брюссельському аеропорту на мінус першому поверсі одразу ж розташований залізничний вокзал, з якого можна дістатися до центру міста або будь-якого іншого місця. Бельгійська залізниця взагалі заслуговує окремої поваги. Сполучення дуже розвинене, можна дістатися будь-якої точки. А з тим що країна невеличка, то від краю до краю можна доїхати всього за 3 години. Всі потяги ходять чітко по графіку і якщо якийсь запізнився, то це може означати, що на дорозі сталося дійсно щось непередбачуване і серйозне. Що мені реально сподобалося, так це те, що розклад циклічний. Якщо, наприклад, є потяг з Льовена до Брюсселя в 8:16, то це означає, що кожну наступну годину в ці ж самі 16 хвилин він теж буде. Як на мене, то дуже зручно. Погодинний розклад можна знайти на кожній станції: в ньому також вказана колія і всі проміжні станції.

Привокзальна парковка

Квиток на потяг можна купити або в касі, або в автоматі. Мені зручніше це було робити в касі, бо бувало, що автомат приймав або тільки монети, або не дружив з моєю карткою. Всі касири вільно спілкуються англійською, так само як і контролери. Квиток дається не на конкретний потяг, а на напрямок. Протягом доби можна їхати в будь-який зручний для себе час. І якщо в місті є декілька вокзалів, то можна виходити на будь-якому з них і вартість квитка не змінюється. В потязі треба пред’являти квиток контролеру для перевірки, але далеко не завжди під час поїздки він встигав до нас дійти.

Квитки також можна купити онлайн, або просто заздалегідь ознайомитися з тарифами. Я читала, що в Бельгії широкою популярністю користуються різноманітні проїзні (наприклад, на 10 поїздок, на 3 дня, на місяць тощо), але я якось забігалась і завтикала розібратися що там до чого і скористатися ними.

 

Розсмішила історія знайомого, який спостерігав за студентами в потязі, які теж бігали з вагона до вагону, ховаючись від контролера, або заповнювали на колінках пільгові проїзні документи - студенти вони всюди однакові, що в Україні, що на "загниваючому" Заході. )))

Маленький відступ про магазини

Будьте готові, що у вихідні дні всі магазини зачинені. Як і ввечері. В середньому вони закриваються о 7-8 вечора, тому передбачайте заздалегідь, чого нічному жору приспічить. Звісно можна знайти маленькі магазинчики, які тримають емігранти і які працюють в неурочні години, але вибір в них ну дуууже обмежений і ціни порядком вищі. Це так, на крайній випадок, коли свято у розпалі, а пиво вже все допили.

Розповсюдженими супермаркетами є "Carrefour", "Lidl", "Match", але найдешевшим - "Colruyt". Останній нагадав мені "Ашан",  де, в основному, всі скуповуються оптом і на місяць вперед. Так, ціни тут більш приємні ніж в решті, але і черги відповідні. Пакети на касі не передбачені, тому треба заздалегідь продумати, як покупки транспортувати.

 

Брюссель

Отже першим ділом з аеропорту ми одразу ж рушили до Брюсселю. Від аеропорту до центральної станції столиці ми дісталися за 20 хвилин і квиток обійшовся в 8.50 Євро. Речі ми закинули в камеру схову (4 Євро) та були вільні та щасливі.

Брюссель - це місто, яке на повні груди дихає сучасністю. Воно не намагається намертво вхопитися за старовину, а із задоволенням рухається в ногу з часом. Звісно ж в центрі є красивезні старовинні будинки, але поруч з ними доволі гармонійно вписуються новобудови зі скла. І нікого це не парить, бо часи змінюються і архітектура також. Сергійко сказав, що Брюссель йому чимось нагадує Київ. Особисто я б такі паралелі не проводила, але чому б і ні.

 

Перша цікавина, яка зустріла нас з вокзалу - це собор Михайла та Гудули. Ззовні - вся та ж неперевершена європейська готика, всередині - особливе оздоблення, яке я ще ніде не зустрічала: темно-коричневі стільці, які контрастують з білими стінами, та статуї святих вздовж центрального проходу. Хор розучував якусь пісню і це теж додавало приємних ноток в атмосферу. Віктор Гюго називав цей споруду єдиним по-справжньому готичним собором.

Собор Михайла та Гудули

Потім ноги нас самі вивели на Гранд Плас - на одну з найкрасивіших площ Європи. Кожен будинок на площі має свій унікальний фасад, але в сукупності вони утворюють доволі гармонійний ансамбль. А чому ж фасади такі унікальні? Тому, що в цих будинках раніше розташовувались представництва гільдій та цехів і вони намагалися візуалізувати свою діяльність якимсь символом, статуеткою, колоною, гірляндою. Плюс кожній будівлі дали власну назву, таку як "Будинок пекарів", "Вовчиця", "Лебідь", "Зірка", "Мішок" тощо.

Гранд Плас

Але головною окрасою цієї площі залишається Ратуша. Вона просто шикарна і не залишить байдужим жодного естета. Фасад містить більше 300 статуй, різні квіткові гірлянди і можна на довго залипнути їх розглядати. Якщо придивитися, то можна помітити, що центральний вхід трошки зміщений і непропорційний - це теж є своєрідною "родзинкою" ратуші. А завдяки 96-метровій вежі з позолоченою фігурою архангела Михайла можна не боятися заблукати - вона завжди служитиме гарним орієнтиром. Саме тут розташований інфоцентр, де можна за 1 Євро придбати карту. В мене є свій список міст-жлобів, тобто тих міст, де мапи не дають туристам, а продають. Соррі, Брюссель, але ти в ньому.

 

Трошки далі від Гранд Плас розмістилося "Черево Брюсселя" - квартал, призначення якого вгамувати голод туристів. Око приваблювали величезні каструльки з мідіями, але тут ми їх так і не скоштували, бо апетит одразу псували зазивали біля кожного ресторану, які і кроку не давали ступити, щоб не затягувати в свій заклад. В якийсь момент мені здалося, що я повернулася в Туреччину.

 

Звісно, що ми задалися метою знайти всіх пісюнів Брюсселя. Почали з Пісяючого хлопчика (Manneken Pis). Він знаходиться на розі вулиць Rue de l'Étuve та Rue du Chêne і якби не натовп фоткаючихся людей,  то його легко можна було б проґавити. Я знала, що він розчаровує, але я не була готова, що він може розчарувати аж на стільки. Думаю у кожного в голові малюється нормальний такий пацан, який стоїть посеред фонтану та дзюрить. Але ж ні, це така собі малесенька 61-сантиметрова статуйка на будинку. Зазвичай він вдягнений в якийсь костюм і перевдягання його відбувається з ошатними почестями, з оркестром та святкуванням, за здалегідь складеним розкладом. З усіх його костюмів навіть зробили атракціон і виставляють в Історичному музеї. Також іноді він свою малу потреба справляє вином або сидром, але з огляду на те, що з туристів до нього ніхто не припадав, тому роблю висновок, що цього разу була просто вода.

Щооо? І це все???

Щоб якось розрадити туристів в місті встановили для компанії хлопчику Пісяючу дівчинку (Jeanneke Pis) та Пісяючого пса (Zinneke Pis). Собачка виглядає найорганічніше. Дівчинку можна знайти в тупику вулиці Impasse de la Fidélité, а собаку на перехресті вулиць  Rue des Chartreux та Rue du Vieux-Marché.



Дівчинка

 

Песик

Також ми не полінувалися вибратися в урядовий, по-правильному європейський, квартал та на власні очі побачити де засідає Європарламент та Єврокомісія. Це такий собі осередок монументальної скляної сучасності в оточенні зелені трьох парків. У вихідні дні жодного парламентарія ми не побачили, що ще раз доказує наскільки європейці поважають свій вільний час. )))

Європейський квартал

Брюссель вважається ледь не найзеленішим містом світу - по площі парків на душу населення від пропускає вперед лише Вашингтон. Якщо є достатньо часу, то варто їх оглянути на рівні з іншими цікавинами міста - є будь-якого розміру та конфігурації. Хочеш озерце з лебедями - на тобі!, хочеш фонтанчики і статуї - на тобі ще!, хочеш велику галявину для пікніка з друзями - легко!, хочеш місце, щоб кістки розім’яти - і таке є!

І взагалі Брюссель таке "движнякове" місто - постійне десь щось відбувається і музика лунає з кожного кута: окрім концертів на головній площі, вуличні музики вражають різноманітністю репертуару, плюс різні етнічні групи в парках знайомлять зі своєю культурою. )))

Кожен розважається як хоче

Ну і бельгійськими вафлями по повній можна об'їстися тільки в Брюсселі. В решті міст вони продаються або в ресторанах (вже по зовсім іншій ціні), або вже на вихідних на виїзних ярмарках. А тут вони на кожному кроці. Здаю місце, де нам найбільше сподобалось. Якщо з центральної площі завернути на вулицю Шарль Бюль, то по ліву руку можна побачити невеличкий магазинчик, який спеціалізується чисто по вафлям. Його пропустити неможливо, бо навколо завжди тусуються люди з повними ротами та задоволеними обличчями. Вафлі печуть одразу ж і подають з додатками на будь-який смак. Окрім стандартних топінгів а-ля карамель та шоколад, на вафлю можуть покласти ще полуничку/бананчик/ківі та оздобити все це діло збитими сливками. Вибір просто вражає! А на вітрині все це так красиво представлено, що встояти і купити вафлю без нічого просто неможливо. Як же це смачно! І дуже ситно! Після однією штучки палива вистачить ледь не на цілий день! В цьому магазинчику просто вафля коштує 1 Євро, плюс кожна поливачка/посипачка ще 50 центів.

Встояти просто неможливо!

Я ще думаю, що в Льєжі вони повинні бути всюди, але до цього міста ми не доїхали, тому стверджувати не можу. До речі, є ж 2 різновиди бельгійських вафель - це брюссельські та льєжські. Їх дуже легко розрізнити навіть по формі: столичні прямокутні або квадратні, а льєжські - кругленькі. Плюс брюссельські більш товсті та м’які, а льєжські містять цукрові "перли", які не тануть при запіканні.

Ну і на кожному кроці пиво. Для туристів навіть розробили дегустаційні сети з найпопулярнішими сортами по 100 мл. Але стоп, про пиво пізніше.

Серйозна така дегустація!

 

Льовен

Якщо ви хочете підзарядитися енергією молодості та понастальгувати по студентським рокам, то вам до Льовена. Такої концентрації студентів на один квадратний метр я ще ніде не бачила. Навіть моє рідне студмістечко університету Шевченка відпочиває. Плюс ми ще попали на початок навчального року і застали справжню окупацію міста студентами - від вокзалу суцільний потік хлопчиків та дівчаток котили свої валізи на колесах. От цікаво, вони в них теж котлети від мами возять, чи у них так не прийнято?!

Центральний університетський корпус

Також такої великої концентрації велів я теж ніде не бачила. Навіть жодне інше місто Бельгії не може позмагатися. Тут велосипедист - цар і бог! Велодоріжка зазвичай більша за пішохідних тротуар, а якщо раптом на дорозі автомобіль з велосипедом разом не поміщаються, то машина буде позаду плентатись і жодного разу не пікне, хоч ти будеш і рухатися повільніше за черепаху. Але правила дорожнього руху для велосипедистів теж ніхто не відміняв і будь-яке порушення може вилитися в штраф не в один десяток, навіть сотень, Євро.

І хто тут головний?!

Як я розумію, то всі в основному користуються орендованими велами. Якість у них сумнівна - щось рипить, скрипить, ледь не відвалюється, але нікого це не парить. Якщо щось зламається, то замінять як старі шкарпетки, ось і всі справи! Всі їздять з кольоровими велосумками, а-ля велобаули. Напевно, тільки завдяки ним свій вел можна віднайти серед цієї купи. А самі модняві ще й прикрашають руль квітами.

Мала куча, дайте ще!

Я декілька днів на роботу теж поїздила на веліку і скажу, що це непередаваємі відчуття. Я вже відвикла, як це по місту їхати на розслабоні: не дивитися постійно в дзеркало заднього виду і не боятися, що якийсь автомобіліст буде піджимати/підрізати - просто крути педалі і насолоджуйся. Але без певних казусів в мене не обійшлося. Ну відвикла я, що заднє гальмо може бути на педалях, а на рулю тільки переднє! Бульк через руль і "Добрий день, асфальте! Приємно познайомитися!". Все буває в перший раз!

Раз заговорила про засоби пересування, то одразу дам пораду стосовно автобусів. Якщо доведеться ними користуватися не один раз, то краще купляти проїзний на 10 поїздок. Він коштує 14 Євро і, якщо порівняти із загальною вартістю однією поїздки в 3 Євро, то різниця виходить доволі суттєва. Дуже обширна інформація про транспорт та не тільки міститься на офіційному сайті міста.

Ну і в принципі  дістатися до Льовена від Брюсселя раз плюнути - 25  хв., 5.30 Євро і ти на місці.

 

Атмосфера атмосферою, але подивитися в Льовені теж є на що.  Головною прикрасою міста є Ратуша. Ходить така думка, що це найкрасивіша середньовічна будівля світу. Я всі середньовічні будівлі світу не бачила, тому стверджувати таке не буду, але те що вона ну прям дуже-дуже красива, то це так. Вона настільки ажурна, що аж страшно, що вітер може знести це мереживо. Якщо комусь мало зовнішньої краси, то можна попасти всередину і ознайомитися з картинами та скульптурами місцевих майстрів. До речі, саме в цій будівлі і знаходиться туристичний інфоцентр.

Ратуша

Поруч з Ратушею знаходиться собор святого Петра. Теж дуже видовищна будівля, особливо при вечірньому освітленні.

Собор святого Петра

В середину ми попали в неділю зранку і спочатку не дуже зрозуміли, що тут відбувається - весь простір був заповнений людьми в національних костюмах. Реально, ніби в Середньовіччя потрапив. Після служби всі повиходили і одразу ж, далеко не відходячи, пропустили по келиху пивка. Ми з цікавістю розглядали цей кольоровий натовп: в основному - безтурботні люди пенсійного віку. Пиво в келихах закінчилося, а вони і не думали розходитись, тільки збиралися в більш щільні групки. А потім, опа!, і рушили веселими рядами під акомпанемент барабанів. Кожна група була одягнути по особливому, несла свій прапор з гербом і обов’язково в супроводі пристаркуватої королеви. Дуже ефектно! А заключна партія навіть з пушки популяла!

Виявилося, що це був парад стрілецьких гільдій, який трансформувався в пісні та пляски на площі Ладеуза. Контингент на цьому концерті не змінився - все ж ті самі пенсіонери, плюс ми, яки скористалися нагодою скуштувати мега популярну картоплю-фрі з соціальним пивом Stella Artois та Leffe.

Бельгійські пенсійні будні )))

До речі, мабуть це перший і останній раз, коли мені в Льовені попадалися на очі пенсіонери. Зазвичай - це молодь, молодь, молодь! Також ми стали свідками і студентських грандіозних свят, але з цим все зрозуміло - треш і угар.)))

Ну раз ми опинилися на площі Ладеуза, то теж пару слів про неї. Її назву я вже подивилася вдома в інтернеті, а так її всі називають площа з жуком. Чому з жуком? А тому що посередині на величезну 23-метрову голку наколений зелений жук. Або муха. Я так і не зрозуміла. Такий екстравагантний подарунок зробив Ян Фабр на 575-річчя університету.

Взагалі в місті багато різних цікавих пам’ятників: студент, який собі в голову вливає пиво, нещасна туристка, яка по легенді віджимає фотоапарати, першопрохідці на повітряній кулі, пекар, який тащить на підносі 4 хлібини і багато-багато інших.

 

Але окрасою площі з жуком є не сам жук, а бібліотека. Я спочатку і не повірила, що це бібліотека. Як на мене, то вона більше схожа на якийсь королівський палац. Дуже цікавий карильйон розташований на її вежі - він не просто відбиває точний час, а й дає цілі концерти. І ці концерти складаються не тільки з класичного, як в прямому так і переносному сенсі слова, репертуару, а і популярних композицій всіх часів і народів.

Бібліотека

Ну і звісно ж неймовірне задоволення ми отримали від прогулянки по бегінажу. Такі квартальчики для мене були в новинку і я, в принципі, до цього часу нічого і не чула про цей жіночий орден. Отже, бегінки - це жінки, які не по своїй волі, а через несправедливість долі, залишились самотніми, і щоб полегшити своє життя-буття почали об’єднуватися в спільноти і жити в окремих кварталах. У них були свої правила, в більшості схожі на монахські, але без фанатизму - ніяких обітниць безшлюбності чи бідності вони не приймали, завжди можна було покинути спільноту, а потім повернутися. Така фривольність не дуже подобалася офіційній церкві, тому бегінки доволі часто підлягали переслідуванню та їх діяльність була під забороною. Революція теж не сприяла розвитку цієї спільноти і наразі жодної представниці в Льовені вже не залишилося. Остання померла в 1988 році.

Бегінаж

Бегінаж доволі великий - налічує біля 100 будинків, які розкинулись вдовж річки Діль.

На березі річки Діль

Ну і звісно ж тут є церква, бо як не крути - це була релігійна спільнота. Наразі бегінаж належить Льовенському католицькому університету і являє собою кампус - бегінок змінили студенти та заїзні вчені гості.

Ну і здам явки і паролі просто шикарнючого бару  - "De Blauwe Kater". Офіціантка ніби вміє залазити в голову і зчитувати пивні забаганки. Ти ще й сам не зрозумів, чого хочеш, а вона вже знає і завжди вгадує. І пивна лінійка тут дуже і дуже пристойна - сотня різновидів так точно нарахується. В цьому барі можна скоротати не один вечір, але обов’язково треба завітати до нього в понеділок. Бо по понеділкам тут жива музика і вона дуже драйвова! Нас не покидало відчуття, ніби ми потрапили в якісний молодіжний фільм - настільки тут все атмосферно! І рекомендую прийти трохи заздалегідь, бо з першими акордами невеличкий зал заповнюється під зав’язку.

 

Мехелен

Ми були б не ми, якби не намагалися охопити все по максимуму. Отже одного вечора, ледь не прямою наводкою з роботи, ми двинули на вокзал, взяли квиточки за 4 Євро кожен і хвилин через 30 були вже в Мехелені. Перше враження було якесь не однозначне: звичайний маленький вокзальчик, шаурмушечні, середньостатистичні вулички і будиночки. Так як ми приїхали вже доволі пізно, то ні про який туристичний центр і мапу мови вже не йшлося, тому ми просто рухались куди очі бачать. Йдемо по великій вулиці,  всюди яскраві прапорці розвішані, думаємо - ну це ж точно щось центральне! - але якось посередньо... Дійшли до річечки, а там просто фантастична набережна. Я такої ще й не бачила - вздовж мабуть кілометра на воду кинутий дерев’яний понтон. Йдеш над самою водою, під ногами хлюпають хвилі, заглядаєш у вікна будинків, які стоять в притулок до річки і думаєш, що напевно якось так і у Венеції. Хоча туди ми ще і не дібралися. Так от, йдеш-йдеш, а пейзажі стають все кращими і кращими. Виявилося, що ми просто зайшли у місто не з вдалої сторони, а околиця будь-якого міста не може скласти правильне перше враження.

А коли перейшли через місток, то побачили саме те, що очікували він старовинного бельгійського міста: величезна площа в оточенні неперевершеної краси споруд. Най-най об’єктом в Мехелені вважається собор святого Румбольда. Його заклали ще в 13 столітті та планували спорудити найвищу в світі дзвіницю висотою в 167 метрів. Цей план був доволі "наполеонівським" і вимагав багато часу та зусиль. На будівництво самого тільки храму було затрачено 200 років. А дзвіниця виявилася дуже важкою для такої болотистої місцевості, тому довелося зупинитися на 97 метрах, щоб вона повністю не пішла під землю. Кажуть, що якщо в гарну погоду піднятися на неї, то можна побачити і Брюссель, і Антверпен, але нам не вдалося це перевірити, бо до центру міста ми дісталися вже по темряві. З цим собором пов’язують одну цікаву місцеву легенду. Однієї ночі сторож побачив вогонь, вдарив в дзвони та зібрав все місто. Місцеві поки бігли, то думали, що це їхні одвічні вороги антверпенці підпалили вежу собору через заздрість. Але коли добігли, то зрозуміли, що сторож спросоння повний великий місяць сплутав з вогнем. Антверпенці в свою чергу не упустили можливості постібатися і прозвали мехеленців "гасителями місяця".

Собор святого Румбольда

Недалеко від собору стоїть пам’ятник Маргариті Австрійській, яка запам’яталася місцевим не завдяки своїм двом шлюбам та 20-ти рокам трауру, а завдяки тому, що згуртувала навколо себе молодих художників, скульпторів, музикантів та несла культуру в маси.

Звісно ж другою будівлею по красі в місті є Ратуша. Вона складається з трьох частинок і одразу ж можна відслідкувати епохи та етапи її будівництва. Ось сама права частина є найстарішою: її почали будувати в 13 столітті для гільдії ткачів. Хотіли скопіювати ратушу Брюгге, але суконна справа пішла в занепад і амбіційні плани не були доведені до кінця. Середня частина - беффруа - почалася зводитись в 14 столітті. І знову ж таки, справи у міста йшли не дуже добре і грошей на задумане не вистачило. Дах перекрити вдалося лише в 16 столітті. До речі, саме ця частина з трьох була внесена в список об’єктів всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Ну і третій частині, на яку найбільше звертають увагу туристи, пощастило найбільше. Її все ж таки закінчили у відповідності з оригінальним планом. Ну й нічого, що через 400 років - краще пізно, ніж ніколи. Її фасад повністю відповідає готичним очікуванням.

Ратуша

Вийшовши з потяга, майже одразу стає зрозумілим, хто являється символом міста - він зображений всюди: на прапорцях, на афішах, на деяких вітринах. А біля Ратуші йому ще й пам’ятник стоїть. Це - лялька Синьйорке, яка злітає над простирадлом. Знову ж таки за легендою, ця лялька символізує лигаря, який дебоширить та нечемно поводиться зі своєю дружиною, і якого в покарання підкидують в повітря на загальний осуд. Змушує задуматись, чому мехеленці вибрали саме цей символ: зазвичай обирають щось благородне, а не п’яндилиг...

Решту цікавин ми просто не ідентифікували, бо, як я казала, ми вже тинялися по темряві і без жодного інформаційного матеріалу. Але містечко реально симпатичне і варте уваги. Я дуже рада, що з самого початку ми не плюнули і продовжили наші пошуки, бо стовідсотково воно того варте.

 

Антверпен

Ну ось, робочі дні в мене закінчилися, а вихідні тільки почалися, тому - вперед до пригод!

7 ранку, швидкий збір валіз, 50 хвилин дороги за 7.30 Євро і ми на місці - привіт, Антверпен!

Звісно ж, перше що бачить турист в новому місті - це вокзал і в Антверпені він ого-го! Одразу ж вражає його багаторівневість: по нижньому рівню несуться експреси до Амстердама чи Парижа, а верхні рівні призначені для електричок місцевого значення. Краще не приходити в притик до потяга, бо можна заблукати серед цих ескалаторів та заплутатися в нумерації колій. Також одразу на вокзалі розташований і туристичний центр, що однозначно великий плюс - здав валізи в камеру схову, взяв карту і ти вже напоготові!

Щоб побачити першу окрасу міста, далеко йти не доведеться, бо вокзал нею і являється. Він визнаний четвертим за красою вокзалом світу. Саме сюди прибув перший потяг в Бельгії і ошатність цієї будівлі мала вразити наповал кожного.

Залізничний вокзал Антверпена

Одразу за вокзалом знаходиться зоопарк, тому дуже багато людей, особливо дітей, тиняється по будівлі не по ділу, а так, проходом.

Отже взявши курс до порту, ми дуже швидко опинилися на головній торговій вулиці Meir. Народу було не проштовхнутися і нічого що четвер і робочий день у розпалі. Сучасні будинки змінилися на більш вичурні і було цікаво просто вертіти головою. Серед чисельних магазинів ледь не загубилась королівська резиденція (добре що хоч на карті відмічена) і жоден вказівник не направляв до будинку Рубенса. Натовп допоміг нам усвідомити, що це саме він і є і в той же самий час відбив будь-яке бажання заходити в середину.

На центральній площі

На центральній площі нас порадувала фарбами Ратуша - настільки яскраво вона виглядала завдяки чисельним прапорам. Український прапор ми теж там знайшли.))) Перед Ратушею знаходиться цікавий фонтан Брабо, на який постійно хтось вилазив. Цей фонтан символізує легенду, яка саме і дала назву місту. Отже, жив-був  собі злюка-велетень Антигон, який "приватизував" Шельду і брав непомірну плату за можливість пропливти по ній. Якщо хтось відмовлявся платити, то йому Антигон безпардонно відсікав руку. Таке безчинство тривало доволі довго, поки не знайшовся сміливець Брабо і не вчинив зі злодієм те саме. Саме цей момент - викидання руки Антигона у річку - і показує нам цей фонтан. Ну і назва міста пішла звідси, бо по-фламандськи "викинута рука" звучить як "hand werpen".

Ратуша

Рекомендую десь присісти на цій площі і пропустити по келиху місцевого "De Koninck". Тьху-ти, і знову я про пиво!

Ну і звісно ж важко не помітити найбільшу вежу в Бельгії - кафедральний собор Богоматері. Вежа-дзвіниця сягає 123 метра і тут вже земля дозволила перетворити план на реальність. Всередині собор розділений на 2 частини - для туристів та тих, хто прийшов помолитися. Другі, з виділеного для них місця, можуть бачити тільки вівтар здалеку, хоча в соборі є на що подивитися. Чого тільки варті картини Рубенса. За різними джерелами їх тут нараховується від 1 до 4. Я калькуляції не проводила, тому хтозна скільки їх тут насправді.

Вид на собор Богоматері

Набережна Шельди зустріла нас сірими водами та нецензурними написати російської мовою на стінах. Що саме цікаве, то порт майже в чотири рази більший за саме місто і, не зважаючи на те,  що являється морським, ніякого виходу до моря не має. Навіть так скажу, Антверпену далі до моря, ніж Брюгге.

На березі стоїть невеличкий, але все ж таки замок. Його розмір компенсує пам’ятник велетень Вапперу, який любив полякати неслухняних дітей та надмірно п’ющих.

Замок

На невеличкій гавані, де зупиняються приватні та прогулянкові катери, височить сучасна квадратна будівля в рижих тонах. Це антверпенський музей "Ан де Стром", з якого відкривається просто фантастичний вид на все місто. Гвинтові сходи дуже цікаво спроектовані і дозволяють милуватися обширною панорамою не тільки з даху, а й на кожному прольоті. Що в цьому музеї експонується сказати не можу, бо приїхавши додому усвідомила, що перший раз в житті під час подорожі ми не відвідали жодного музею. І таке буває!

Повертаючись до центральної площі, ми випадково потрапили на вулицю "червоних ліхтарів". Я спочатку навіть трохи опішила, бо якось упустила цей момент, що в Бельгії проституція легалізована. Пороздивлялась я дівчат у вітрині і хочу зазначити, що звісно можна знайти ледь не на кожен смак: хоч молоду, хоч у віці, хоч мулатку, хоч блондинку, але мені не сподобалась жодна - ну не було красивих дівок! Норм для портового міста, але не більше!

На цій оптимістичній ноті ми рушили на вокзал для подальшого знайомства з Гентом.

Гент

Через годину нас зустріло ще одне студентське місто. По енергетиці воно зовсім інше: якщо Льовен мені асоціюється зі студентами перших курсів з постійними п’яними вечірками, то Гент - вже зі старшокурсниками, які розриваються між парами, підзаробітком в барі, побаченнями і посиденьками з друзями!

В Генті декілька залізничних вокзалів, але всі вони розташовані не дуже близько до центру. Тому треба налаштовуватися на довгу прогулянку і не брати важкі валізи. По дорозі від вокзалу нам зустрілося закинуте аббатство, з яким у нас трапився невеличкий конфуз.))) Гуляючи по околицям ми побачили привідчинені двері у двір і моментально засунули туди свій ніс. Потинялися до схочу по розвалинам, рушили назад до дверей, а там зачинено. Навколо жодної людини і жодного іншого виходу! Нам якось не дуже хотілося провести весь день в ув’язненні, тому вирішили лізти через мур. Але це теж не легка задача - то з іншого боку чийсь двір, то нема як підтягнутися, то занадто високо. Словом, квест ще той! Але ми ж везунчики і нам вдалося знайти дерево біля однієї стіни і вибратися на волю! Я з дитинства по деревам не лазила! Відчуття таке незвичне було - ніби шкоду наробив!)))

Я зрозуміла, що  маю слабкість до міст, розрізаних каналами.  Дуже класно мігрувати з берега на берег та спостерігати всі красоти в подвійному обсязі.

І тут знову ж таки є на що подивитися. Це і графський замок Гравенстен, оборонна система якого збереглася майже незайманою ще з 1180 року.

Гафський замок

І трикутний замок Диявола, який можливо став прототипом Синьої Бороди, бо одружувався 5 разів і кожну свою попередню дружину вбивав.

Замок Диявола

І три вежі Гента: собор Св. Миколая, собор Св. Бавона та дзвіниця Белфорд.


Дуже цікава історія про цього Бавона. Він жив ще в 7 столітті і був великим гулякою, який на додачу до всіх своїх гріхів ще й прислугу продавав в рабство. Одружився з розрахунку, але після народження доньки та смерті дружини вирішив стати на праведний шлях. Якось він зустрів чоловіка, якого колись продав, розкаявся перед ним і попросив відвести в кайданах у в’язницю. Після того, як його випустили, Бавон роздав всі свої гроші бідним і перебрався жити в дупло. В дуплі, мабуть, було не дуже зручно, тому з часом він перебрався до келії побудованого ним абатства.  Ось так він став святим і покровителем Гента.

Собор святого Бавона



Дзвіницю Белфорд можна впізнати по дракону на шпилі та чотирьом кам’яним солдатам. А собор Св. Миколая найбільш лаконічний серед усіх та має сіро-блакитний відтінок, що є характерною ознакою шельдської готики (шельдська, бо це каміння возили з Турне по річці Шельда).

Дзвіниця Белфорд

І, насправді, тут дивитися не передивитися. Якщо Антверпен можна викинути з must-to-see списку, то на Гент краще не економити час. І він ще настільки двіжовий! Навіть ввечері все кипить і горить!

За один вечір ми відкрили для себе два заклади, які нам реально сподобалися. Перший - це "De Trollenkelder". Тут в основному тусуються студенти. Пивна карта доволі велика і антураж приємний. Дуже посміхнуло, коли ми трохи зголодніли і замовили салямі, то нам таку сухеньку невеличку ковбаску просто вручили в руку. Гризи собі і не випускай.))) А другий - це "Dulle Griet". Пива як завжди хоч залийся, тільки контингент трохи відрізнявся від попереднього закладу - тут збираються більш дорослі люди, які зайшли перепочити після важкого робочого дня.

Ну красиво ж!

Ну і з хостелом в Генті нам дуже пощастило. Я в нього навіть трохи закохалась. "KaBa Hostel", як я зрозуміла, тримає молода сімейна пара і все тут зроблено з душею. Кімнатки мінімалістичні, але з усім необхідним та новими меблями та сантехнікою. Дуже приємно було знайти по шоколадній цукерці на своїй подушці. Як на мене, то в країні, яка славиться шоколадом,  цей символічний жест має бути у кожного бельгійця в крові. Є велика зала, де можна почитати, подивитися телевізор, або просто позависати з компанією. Є вихід до невеличкого саду, де квітнуть соняхи. В цьому хостелі фішка така - засіяти Гент соняхами: кожному бажаючому видають насіння, а потім відмічають на карті міста, де квітка була посаджена. Також є укомплектована кухня, де можна самостійно собі щось готувати, хоча і ситний сніданок теж входить у вартість номеру. Кімната на двох нам обійшлась в 70 Євро, хоча для Бельгії це зовсім не багато. Мене взагалі вразила Бельгія своїми цінами на хостели. Дуже якось дорого. В Парижі і то дешевше.

Такс, вся явки і паролі здала, тому можна рухатися далі. Ну а далі у нас...

Брюгге

Я дуже від багатьох чула порівняння Брюгге з пряниковим містом. Спочатку внутрішньо я противилась цьому порівнянню, бо цей епітет я асоціювала з різнокольоровими мініатюрними містечками а-ля Кольмар. Але потім все ж таки згадала як виглядають справжні пряники і погодилась, що саме Я не права.)))

Брюгге просто чудове. Ми не намагалися охопити неохоплюєме - відвідати всі музеї, собори, дізнатися всі історичні факти. Ми просто два дня бродили вуличками і насолоджувалися атмосферою. Плюс до нас ще приєднався друг з Німеччини, якого ми останній раз бачили рік тому, тому місту додалося ще декілька балів в карму. Брюгге знову ж таки повністю розрізане каналами, по якому постійно пропливають або білі лебеді, або туристичні човни. Перші звісно більш симпатичні. )))

Центральна площа вночі

Центральна площа Маркт прекрасна як ввечері так і вдень. Різниця тільки в кількості людей. Саме тут розташований символ Брюгге, який зображений на 95% листівок - це вежа Белфорд. Щоб піднятися на гору, треба подолати 366 сходинок. Шкода тільки, що оглядові вікна повністю перекриті дрібною решіткою -  це заважає естетичній насолоді.

Вежа Белфорд вдень

На площі знаходиться пам’ятник місцевим повстанцям Яну Брейделю та Пітеру де Конінку, але основна маса натовпу тусується не біля нього, а біля цікавої конструкції для селфі, яка складається з безліч дзеркал і віддзеркалює будівлі в різноманітних ракурсах.

 

Недалеко від торгової площі знаходиться ще одна - площа Бург, звідки і бере свій початок місто. Хоч вона і невелика, але вмістила в собі і Ратушу, і Базиліку Святої Крові, і судові палати "Свободи Брюгге". Ну з Ратушою і так все зрозуміло, а от Базиліку так назвали через те, що тут зберігається фрагмент тканини, якою витирали кров Ісуса після зняття з хреста. А судові палати колись були графським палацом, а наразі тут можна знайти туристичний інформаційний центр.

Площа Бург

Ну і ми просто не могли пропустити Бегінаж. Будиночки біленькі, червоні стріхи ледь не торкаються землі і всюди лунає спів пташок. Повної усамітненості в наші дні тут вже не знайдеш, хоч і стоять таблички "Зберігайте тишу!", але все-одно дуже атмосферне місце.

Вулички бегінажу

Дуже прикольно після повернення було подивитися фільм "Залягти на дно в Брюгге" - впізнавати місця, порівнювати, ностальгувати, і погодитися, що "тут як в довбаній казці". Такою ж справою ми займалися після Грузії під час перегляду "Міміно". Такі фільми не дають пам’яті затирати теплі спогади.

Ну і пару корисних порад де жити і де/що їсти. Хоча, насправді, хороше житло порекомендувати не можу. Якщо буде можливість, то не зупиняйтесь в "Hostel de Passage". Кімнатки дуже мініатюрні, а з вікна видно тільки сусідню стіну, яку, якщо дуже постаратися, можна дістати рукою. І санвузол чистотою не виділився. Це все задоволення обійшлося в 54.24 Євро за ніч.

 

Порядком краще був "Hostel Lybeer". Він ще зовсім новий, тому ремонт виглядає свіженьким, в холі є бар, де по вечорам проводять пивні "щасливі години", кухня з необхідним устаткуванням та дві шикарні тераси. Картину псували тільки дууууже скрипучі двоповерхові ліжка, що аж страшно було перевертатися на інший бік, невчасне заселення та самостійне застеляння ліжка. Я і дома не люблю це робити, що ж казати про хостел. Тут ніч в 4-місному номері коштувала на двох 50.24 Євро.

Хто не встиг поїсти мідії в Брюсселі, той не повинен упустити можливість зробити це в Брюгге. Вони тут на кожному кроці: і в сливках, і в травах, і в білому вині. Коштують в середньому 16-18 Євро за 3-літровий казан. )))

Час обіду!

На вулицях всюди пахне шоколадом. Майже через кожну вітрину якийсь шоколадний магазин. Мені не зустрівся жодний поганий екземпляр, хоч я куштувала як і елітні, ручної роботи, так і фасовані простенькі такі цукерки. Виробників шоколаду дуже багато, але найвідоміші є наступні: Leonidas, Godiva, Galler, Neuhaus, Cote d'Or. В їхні лавки краще не заходити непідготовленим, бо хочеться винести все і одразу.

Також нам пощастило потрапити на суботній ярмарок на площі Т-Занд. Оце було свято шлунку! Звісно бельгійці не вміють так зваблювати покупців як французи, але надегустувалися ми від пуза! )))

Площа Т-Занд

 

Ну і відмінне пивне місце "t Brugs Beertje", якому ми не зраджували всі 2 дні. Все тут виглядає по-простецькому, як і має бути. Це місце за свою історію взяло найбільше премій як найкраща пивнуха Бельгії і що приємно, визнання його не зіпсувало - ніякого пафосу. Пивне меню розділене по регіонам, а у вигляді закуски подають чудові паштети. Ще одним плюсом цього закладу є його години роботи. У вихідні він відкритий до часу ночі, а в будні до півночі. Такі пізні години для Бельгії рідкість. Хоч кажуть, що це місце дуже популярне серед туристів, але мені здавалося, що ми навпаки влилися в тусовку місцевих. Ми зазвичай туди заходили вже після 10-ти, тому або звичайні туристи вже розходилися баїньки, або смак цього закладу поціновують тільки трушні.

Від Гента до Брюгге можна доїхати за 25 хв. та 6.5 Євро, а від Брюгге до Брюсселя за 1 годину та 14.10 Євро.

 

Ну і нарешті декілька слів про пиво. ))) Під час цієї поїздки в мене перевернулося повністю все уявлення про цей напій та культуру його споживання. Я навіть не уявляла, що таке можливо.

Спочатку вражає розмір пивної пляшки. 0,33? 0,25? Ви що жартуєте? Перша думка була, що просто замахаєшся його замовляти. Але коли починаєш пити, то усвідомлюєш, що це ідеальний об’єм. Бельгійське пиво дуже міцне і насичене, його треба смакувати невеликими ковтками, тому багато в тебе і не влізе, а такий розмір дозволяє не нагрівати напій і, не дай бог, не переводити.

 

Потім вражає його міцність.  Середній градус - 8. Найлегше бельгійське пиво мені попадалося  5,8, а найміцніше - 12. Якщо навіть і буде сильно хотітися, то такого пива багато не вип’єш. Максимум 2 пляшки за вечір. Нууу, самі витриваліші можуть випити 3. Але я не серед таких.))) І що саме цікаве, я не бачила жодного п’яного бельгійця на вулиці! Оце рівень!

А яка культура подачі! Для кожного сорту пива є свій спеціальний кухоль. Якщо налити пиво не в свій кухоль, то це вже богохульство. Ось тут майстрам доводиться серйозно включати свою фантазію, щоб кожен раз створювати щось неповторне та унікальне! В  мене були справжні муки вибору, коли треба було обрати лише одненький додому. Якби ми не поставили собі цей ліміт по кількості, то мені б тоді доводилося займатися розмитненням фури.

 

Сама культура споживання відрізняється від нашої. У нас зазвичай пиво п’ють під якусь закуску, або просто ним запивають якусь страву. А в Бельгії пиво - це і є основна страва! Самостійна страва, яку ні з чим не мішають і не перебивають смак! У жодного поважаючого себе бельгійця ви не побачите щось інше окрім пива на столі. Ну і в меню аналогічно. Якщо раптом ви дуже голодні, то максимум на що ви можете розраховувати це сирна або м’ясна тарілка. З одного виду сиру і з одного виду ковбаси! Салямі форева! Ну а в самих рідких випадках, це якщо ви мега-везунчики, то пощастить віднайти паштет, або 20 гр чіпсів.

Зі своєї дзвіниці скажу, що все ж таки бельгійці - розумні люди і чинять правильно: пиво настільки самодостатнє, що будь-який додаток до нього може тільки нашкодити.

 

Також вражає різноманіття. Більше 900 марок пива!!!! На таку маленьку країну!!! Спочатку я робила нотатки, яке пиво скоштувала і його характеристики в декількох словах.  Біля того, що дуже сподобалось, ставила знак оклику. Переглянувши через декілька днів цей список, я побачила, що без знаку оклику всього-на-всього декілька одиниць. Воно таке як я люблю: густе, місце, з яскраво вираженим смаком. Бельгійське пиво ні з чим не сплутаєш! Ха, до речі, у них є пиво "Тарас Бульба"!

Зазвичай виділяють наступні види пива:

1. Lambic - пиво спонтанного бродіння, коли сусло у відкритих бочках поєднується з дикими атмосферними дріжджами. Ці дріжджі (мікроорганізми) живуть тільки в передмісті Брюсселя, тому зробити щось аналогічне не вийде в жодній іншій точці світу. Це пиво відрізняється сухим смаком, щось середнє між сухим вином та сухим сидром. Зазвичай чистий Ламбік п’ють дуже рідко, його або змішують, щоб отримати Geuze, або додають цукровий сироп для Faro, або настоюють на фруктах і тоді це вже буде Kriek (вишня), Frambozen (малина), Peche (персик), Casis (чорна смородина),  Muscat (виноград). З усього цього різноманіття нам вдалося скоштувати тільки Kriek.

2.  Witbier – пшеничне пиво. Найпопулярнішого представника цього різновиду «Hoegaarden» знають майже всі. Пивовари дуже люблять в цей сорт пива додавати ще спеції, особливо коріандр. Іноді Witbier також називають blanche, наприклад "Blanche des Flandres".

3. Елі: світлий ель (Golden Ale), червоний ель (Red Ale), коричневий ель (Brown Ale).

4. Saisons - сезонне пиво, яке вариться в основному в холодні місяці року маленькими сімейними пивоварнями.

5. Abbaye - абатське пиво, яке колись мало монастирську історію, але наразі виробляється без жодної участі монахів. Типовим представником цього сорту є "Leffe" та "St. Bernardus".

6. Ну і саме унікальне пиво - Trappiste. Це пиво, яке вариться тільки в монастирських пивоварнях ордена Трапістів. Всього у світі 10 таких пивоварень і 6 з них знаходяться в Бельгії - це Westmalle, Westvleteren, Chimay, Rochefort, Orval та Achel. Це пиво дуже густе, міцне і проходить другий етап бродіння вже в пляшках, куди додають дріжджі. Йогдо треба пити по-особливому: при температурі біля +14С, не збовтуючи, щоб на дні залишився осад і ним можна було поласувати на десерт. )))

 

Ось такий він різноманітний та цікавий пивний світ! Навіть якщо і жити в Бельгії, то пиво завжди залишить плацдарм для відкриттів.)))

 

Так наша поїздка і закінчилася. І як завжди приводів повернутися в цю країну більше ніж вдосталь: купу чого ще не встигли ні побачити, ні скоштувати.

 

І повертаючись додому, не забудьте прихопити з собою шоколад, пиво і пивні кухлі!

Бельгія - така Бельгія!!!