 |
| Старт |
Ідея взяти участь у веломарафоні виникла доволі спонтанно. Це з розряду
того, що хтось запропонував, але потім сам злився, а ти вмовив свого чоловіка і
сам зістрибнути не можеш, бо розумієш, що без «втішної медальки» життя вже буде
не таким повноцінним.
Я себе вважаю велоламером, що, в принципі, так і є. Я люблю
кататися на своєму залізному Каманчі заради задоволення. Мені треба поозиратися
навколо, зупинитися і повалятися на травичці, порозмовляти в процесі крутіння
педалей. Тобто велопрогулянка - це моє все!
Гнати швидко більш-менш великі дистанції я теж можу, але кайф вже не той.
Тому проїхати велосотку, а ще й вкластися в часові рамки – це був виклик
для себе!
